Колись уже давним-давно один у міру талановитий журналіст, у якого мені випало ходити в учнях, написав чотири рядки віршем, ніколи, до речі, не вдаючись до поезії. Хоч і згадую часто колегу, поминаючи світлу пам’ять, та його єдиний поетичний катрен, було, й забув. І пригадав тільки щойно, почувши, що Мінфін і ЦВК зійшлись на ціні для держави майбутніх виборів місцевого самоврядування. Виявляється, вона однакова з президентськими: один мільярд гривень Цього, вважають, достатньо, аби провести вибори 31 жовтня.

 Нема слів, без грошей виборів не буде. Не лише треба надрукувати велику кількість бюлетенів, а й оплатити працю членів комісій, забезпечити всім необхідним виборчі дільниці тощо. Безперечно, коштів на вибори буде витрачено значно більше -- головні політичні гравці-партії далеко не бідні й на місцеві вибори, унікальні для України, у них особливий інтерес -- вибороти місце під сонцем у владі. З одного боку у неї прагнутимуть потрапити і ті, хто лишився на обочині ні з чим, і заявити про себе молоді політичні партії, з другого -- влада, яка працює, робить конкретні справи для людей, отже, на видноті в кожній громаді.

 Добре це чи погано, що нинішні місцеві вибори уперше відбудуться не тільки за змішаною системою, а й уперше в історії альтернативних виборів, не прив’язуючись до виборів президентських чи парламентських.

 Невдячна справа адресувати навздогін потягу, який відійшов уже від вокзалу, сердиті зауваження, що вчасно в нього не потрапив. Зрештою, висновки зробимо після 31 жовтня за результатами. Вони будуть в такій же мірі різні в оцінках як законодавців, політтехнологів, так і політ сил, особливо тих, котрі програють.

 Я хочу, щоб у цих, можливо, й найважливіших із усіх виборів, виграла одна сила й головна, якщо хочете, єдиний суддя і дійова особа -- виборці. Адже від того, кого ми оберемо сільським чи міським головою, який склад буде у обласній, районній, міській чи сільській раді, буде залежати в подальшому чи рухатимемось ми вперед, матимемо своїх повпредів, захисників у представницькій владі чи відбувальників, далеких від народу. Я міг би навести безліч прикладів з приводу. Але занадто пізно тепер, як говориться, посипати голову попелом, бо таки ж ми обирали нинішній склад рад. А ви, шановні носів чани, можете назвати по імені свого депутата, бачили ви його на своїй вулиці, поруч із громадською ініціативою на суботнику по впорядкуванню кладовища чи спорудженні дитячого майданчика?! Я, в крайньому разі, не бачив жодного й не чув голосу з якоюсь ініціативою чи бодай на захист, коли піднімались і затверджувались тарифи чи збираються наразі кошти на пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам. 

 Та про це досить. Очевидно, навіть не сім раз треба нам відміряти, як кравець, все ближче підступаючи до 31 жовтня, а сто. Бо на кону все-таки немало-небагато -- мільярд з державної казни, тобто наших, народних коштів. І їх ми, як справжні господарі, маємо не пустити на вітер, а витратити ефективно, обравши двох найдостойніших від громади до обласної ради, до районної й міської, де відповідно квота наразі значно урізана до 34 і 30 місць, і до сільських теж.

 А як же з поетичним віршем у чотири рядки мого колеги? -- Запитаєте ви за принципом жанру драматургії. Чому ж рушниця не стріляє? Ось він, той примітивний віршик, який запам’ятався мені, і згадався:

Якби я знайшов мільярд,

То що б я зробив?

Я б матері купив корову,

А решту -- пропив.

 До речі, автор не зловживав, але був надзвичайно товариський, дуже любив свою маму й життя. Зовсім не проводжу аналогій між сказаним вище в коротких штрихах і останнім, бо вибори -- це надзвичайно відповідально для суспільства. А, може, й так, як для солдатської вдови з багатьма голодними малолітками на плечах, -- годувальниця корова…

 Мільярд -- на вибори. Варто задуматися кожному. Тим більше, що це гроші не партій, не спонсорів, а наші, державні, народні. Й вони повинні піти на користь державі й народу.

О. НЕСТЕРЕНКО.