Життя по-радянському не склалось. В новому часі немало втрачено, нерідко в недолугих реформах, руйнівних перемінах форм власності. Чимало загублено і в кооперативній — одному із найстаріших громадських рухів, який помітно живив і успішно поповнював сектор української економіки вже майже півтора століття.

На всіх етапах свого розвитку кооперація була поза політикою, народжувалась ентузіастами-патріотами і в соціалістичній системі господарювання була такою собі невеличкою, але надзвичайно заможною державою в державі. 

Збагатившись на народні кошти, зрештою, наприкінці минулого століття вона відірвалась від своїх пайовиків, від народу. Втратила свій зміст, первісне покликання, обслуговуючи одних з-під прилавку дефіцитними товарами, а широкий загал всім, що залишалось, аби проста людина, починаючи від звичайної парасольки таки відрізнялась від вузького кола обраних, які вже почали багатшати, навіть не по днях.

Либонь і в цьому біда кооперації за великим рахунком, що вона не витримала конкуренції дрібнотоварного підприємництва ні в торгівлі, ні в секторі переробно-виробничому, ні в заготівлях, вважай, згорнувши крила.

Така гірка правда метаморфози із Королеви знову в Попелюшку. 

І хоч у незалежній Україні прийнято ряд законів, створено законодавчу базу, яка мала б додати духу кооператорам, та справжньої, з обличчям, якого ми хотіли від неї, вже чи й побачимо скоро. Кажу це не в образу нашим шановним кооператорам, які разом із колегами в Україні й усьому світі мають сьогшодні свій день у календарі. Просто ми хочемо бачити значно привабливішу систему організації кооперативного руху, ніж він є. 

Ми справді вдячні навіть за ті окрушини торговельних закладів в сільських глибинках, які залишились після реформування галузі. Та все ж кооперація перестала бути масовою, близькою до людей навіть тим, що значною мірою вона, скажемо відверто, працює сама на себе, так і не повернувшись до своїх історичних і природніх принципів, на підвалинах яких розбудовувалася.

А як не вистачає сьогодні селу справжніх, а не формальних заготівель сільгосппродукції. Чому саме кооператорам не скласти конкуренції монополістам-молоковиробникам, які буквально гублять молочне поголів’я на селянських подвір’ях. Таких конкретних адрес, куди кооператори могли спрямувати своє зусилля, підставити плече людям, немало. Надто на царині загубленого комунально-побутового сервісу, ритуальних послуг, реального громадського харчування з організацією культурного відпочинку сільчан, а не суцільного споювання. 

Великі справи починаються з малих, елементарного. Втішає одне: споживча кооперація — таки корабель непотоплюваний і розвивати швидкість в умовах ринкової економіки йому цілком по плечу, але за умови, коли знову кооперація стане солідарна із проблемами співвітчизників, розділить навпіл інтереси з людьми, залучить до участі у відродженні широкий загал, взявши і довір’я, і, безумовно, повернення коштів якісно новими послугами. Я піднімаю тост за таку кооперацію, потужний сектор народної економіки, яка в сьогоднішньому непростому житті зуміє вирішити гострі соціально-економічні проблеми і держави, і людей.

О. НЕСТЕРЕНКО.

        «Носівські вісті» №28(9149)