Два тижні до Новоріччя, а до Різдва Христового -- три. Та в душі, десь на денці, вже кольориться давніми спокусами усміхнена ялинка, бачаться лиця рідних і друзів. Допоки ще в звичних перед святами турботах, а втім, уже по них відчуваю, як теплішають і теплішають лишень від однієї маленької свічечки серця, котра яскраво спалахне у Свят-вечір від хвилюючої очікуваної світом звістки…

 А втім, до цього ще треба дожити, перебути низку сірезних буднів у біганині базарчиками й крамницями, а затим і наодинці з думками, що все підряд на прилавках дорожчає. І на будень, і, поготів, на свята, на стіл і під ялиночку, а вже завтра -- миколайчики під подушку…

 Зарплати, пенсії, вважай, що й були. Ніяк, бо ми, «грішні» досвідом минулого, не звикнем до обраного нового життя, в якому розкошувати, навіть не задумуючись над різницею між буднями й святами, можуть три-п’ять українців із сотні. А, може, ми цього варті, маючи, було, щодня великодній стіл, забули, що свята сприймають святом по-справжньому лише після постів, очищень гріхів і збагатившись духовно…

 Хтось із великих, не згадаю наразі, й ворогам не бажав жити в час суспільних перетворень. Їх незлічимо випало і дідам, і батькам на віку… Нам після сумнозвісної перебудови -- довгий шлях реформ. І, здається, нема їм кін ... Читати далі »