Два тижні до Новоріччя, а до Різдва Христового -- три. Та в душі, десь на денці, вже кольориться давніми спокусами усміхнена ялинка, бачаться лиця рідних і друзів. Допоки ще в звичних перед святами турботах, а втім, уже по них відчуваю, як теплішають і теплішають лишень від однієї маленької свічечки серця, котра яскраво спалахне у Свят-вечір від хвилюючої очікуваної світом звістки…
А втім, до цього ще треба дожити, перебути низку сірезних буднів у біганині базарчиками й крамницями, а затим і наодинці з думками, що все підряд на прилавках дорожчає. І на будень, і, поготів, на свята, на стіл і під ялиночку, а вже завтра -- миколайчики під подушку…
Зарплати, пенсії, вважай, що й були. Ніяк, бо ми, «грішні» досвідом минулого, не звикнем до обраного нового життя, в якому розкошувати, навіть не задумуючись над різницею між буднями й святами, можуть три-п’ять українців із сотні. А, може, ми цього варті, маючи, було, щодня великодній стіл, забули, що свята сприймають святом по-справжньому лише після постів, очищень гріхів і збагатившись духовно…
Хтось із великих, не згадаю наразі, й ворогам не бажав жити в час суспільних перетворень. Їх незлічимо випало і дідам, і батькам на віку… Нам після сумнозвісної перебудови -- довгий шлях реформ. І, здається, нема їм кінця і краю, хоч за час, який пройшла наша держава, докорінно змінивши своє суспільно-політичне обличчя, мали б жити уже із Новим роком щодень…
І все ж, вкотре не даю загаснути маленькій свічечці на споді серця. Свічечці добрих надій, що реформи, оголошені нашим Президентом і Урядом, для нас --останні, і нині сущі в поколіннях батьки і діти теж будуть останніми, яким переміни для кращого життя в майбутньому вдаватимуться під силу, затягуючи паски… Хоч ніхто з нас переважним числом, хто живе заробітками й пенсіями, не заперечить, що управлінський апарат в незалежній Україні вже давно в рази переважив роздутий і критикований не раз радянський, і гідно утримувати його все важче й важче. Отже, Президент і Уряд мають рацію, почавши розрахунок на перший--третій з верхніх ешелонів влади. Менше буде вказівок і епістолярщини з приводу й без згори, а отже, буде більше ініціативи, творчості, обов’язковості, діловитості в роботі державних службовців і всіх, хто працює для людей на низах. Мене тільки дратує до сердитості, як, не говорячи про колег, навіть із високопоставлених вуст звучить з негативним акцентом слово «чиновник», ображаючи багатьох і багатьох небайдужих до службових обов’язків, совісних у ставленні до людей молодих і літніх працівників хоч і в чинах, але з надто скромними заробітками, на які в стократ більше не чиновних не те, що не погодяться, а й не змусиш…
Готуймось до Нового року. Допоки ні головної ялинки на площі ще нема, і не засвітилась вона в жодній світлиці. А все ж таки, подарунки під традиційну супутницю улюбленого свята, сподіваюсь, не обминуть. Бодай від рідних і близьких…
Гори, не гасни, добра свічечко надій!
О. НЕСТЕРЕНКО.
