 Дожилися, докотилися: навіть таке страшне по своїй суті словосполучення увійшло у широкий вжиток, у абсурдних, неконтрольованих своїх проявах стало сусідом на щодень, якого бачимо повсюдно у громадських місцях. Сьогодні навіть учні молодших класів, особливо не криючись, палять цигарки, спокійно ходять вулицями, центром міста з пляшками пива, а то й міцнішими напоями. Їду на роботу і щоранку спостерігаю моторошну картину: школярі, яких ледь ще видно за рюкзаками, поспішають накуритися перед заняттями, спілкуючись між собою виключно на мові матюків. І спробуй що сказати: отримаєш таку характеристику, від якої не скоро оговтаєшся. Про вечірній час, дні дискотек й говорити зайве. Докором і ганьбою найперше на адресу дорослих, спеціалістів відповідних служб, міліції те, що в темних закутках нині найстрашніші зустрічі саме з підлітками -- жорстокими у п’яному чи наркотичному сп’янінні. Їм жоден закон не писаний, бо добре вже відчули повну безкарність і вседозволеність. Для цього нині відкриті усі двері: магазинів, де попри всі заборони, неповнолітнім продовжують продавати спиртні напитки та цигарки, приватних підпільних ґуралень, барів, де вечорами «культурно» розважаються підлітки на батьківські гроші. Кажу це не голослівно, декілька разів сама ставала свідком таких веселих компаній у нововідкритому, так званому, елітному кафе «Голівуд», інших подібних закладах, які масово відкриваються на всіх кутках. Бо справді прибутково, враховуючи масове захоплення шкідливими звичками. Невже так має бути? Питання до всіх без винятку, адже ця проблема стосується кожного. Де гарантія, що вона не поселилася вже і у вашій цілком благополучній сім’ї, не прийде завтра, разом із сином чи дочкою напідпитку? Страшно жити у суспільстві, де п’янство починається з дитинства, де на вулицях щоранку гори пляшок і використані шприци. Схаменімося і врешті візьмімо відповідальність за це на себе, замість того, що втікати від неї, перекладаючи на винуватого зі сторони. Зрештою, ми виховуємо дітей, а не вони -- нас і їхні помилки -- це, в першу чергу, наш недогляд, байдужість. Усвідомимо це сьогодні і зробимо відповідні висновки -- завтра проблема стане меншою, а післязавтра -- й зовсім зникне. Так має бути у цивілізованому суспільстві, де у керманичах -- не пляшка оковитої. В. ЛИТВИНЕНКО. м. Носівка.
|
