Серед небагатьох пасажирів автобуса, який обслуговує маршрут до заміських Підгайного й Лукашівки, вдруге на вихідних помічаю хлопчину, який їде в Носівку. Очевидно, добрий знайомий водія, бо, активно спілкуючись з ним, повідомив, що їде на гірки.

Подумалось, наскільки мало потрібно дітям, зокрема, й цьому хлопчині із віддаленого висілочка, для втіхи, бодай невеличкої радості?! А ви бачили усміхнені, щасливі обличчя малюків, які бавились на рукотворних ковзанках? Хоч і з’явились вони із значним запізненням на площі, вважай, після Новорічно-Різдвяних свят і канікул, та все ж з’явились! Чесне слово, не хочеться коментувати предовге їх запізнення, навіть не цьогоріч, у дорозі до дітей, згадувати минулих чолових, яких дратували навіть згадки про обов’язок облагородити відпочинок малечі, не кажучи про підтримку задумів і намагань громадськості самим творити казку для дітей.

Хай залишається це в минулому, може, кане в непам’ять колись, бо безділля, безтурботність, неувага старших до наймолодших таки не заслуговує ні пам’яті, ні вдячності.

Тож дві старі підрихтовані гірки-ковзаночки, які вигулькнули в післяноворіччя, сподіваємось, скромно продовжать добру справу облаштування дитячих майданчиків не лише в мікрорайонах райцентру, а й у селах, бодай поруч із дошкільними закладами. Невже потрібно чекати батькам і дітям чергових виборів, щоб хтось із кандидатів бодай зробив бутафорний подарунок, схожий на дитяче містечко? І хіба на це так багато потрібно коштів, якщо заодно будуть вуличний комітет з батьками і влада? Скромний досвід вуличан з Кобизького шляху якраз це підтверджує. І надзвичайно обнадіює, що наразі в міськрадівській команді поруч із Іваном Пугачем, який і раніше зарекомендував себе небайдужим Дідом Морозом для малечі, зібралися однодумці й особистості з будівничим духом -- Анатолій Бокотько, Григорій Плиска, Микола Булах, яким цілком по плечу реалізувати задумане. Не лише в облаштуванні бодай скромного дитячого майданчика в майбутньому міському парку, а й підтримати мрії батьків та дітей з обох міських мікрорайонів багатоповерхівок, ініціаторів з околиць колишнього приміського господарства імені Фрунзе, Мархаївки, де була школа №5 тощо.

Певна річ, наївно вважати що народжуваності у державі сприятиме лише підвищення виплат від Президента при народженні дитини. Спонукають молодих батьків до цього, безперечно, й турботи місцевої влади -- облаштоване місце для дитячого візочка і мініатюрний зелений скверик на березі річки, бодай пісочниця, а не просто купа піску, дитячі кіносеанси, вистави в будинку культури, спортивні майданчики і багато-багато іншого, хай скромного, по наших можливостях, але це неодмінно додасть свята дітям, які змалечку повинні відчути, що вони потрібні не лише батькам.

Зрештою, мова не йде про якийсь «Діснейленд» з дорогими атракціонами зарубіжного чи вітчизняного виробництва, дитячими залізницями, фонтанами, іншими казковими спорудами, аквапарками, якими не обділені діти великих міст. Нам, на жаль, до цього ще не скоро. Веду мову про елементарну пісочницю і про те, щоб обидві гірки-ковзанки на площі знову надовго не заховались від малюків, а знайшлося вже нинішньої їм місце за призначенням. 

І останнє. Почалися сільські сходи. Багато питань, проблем у громад. І, все ж, не забудьте, шановні сільські голови, досвідчені й молоді, про дітей нині. Влітку, коли вони вже будуть на канікулах, думати і говорити про це намарне.

О. НЕСТЕРЕНКО.