 Слава Богу ми помудрішали, менше просторікуємо про «чужу» війну, осуджуємо імперію, длубаємось до примітивізму в «ім’я чого» був великий кровопролитний конфлікт, який затягнувся на цілу десятирічку. Ми таки збагнули, що вони, сини України, були героями, патріотами, воїнами. Присягнувши на вірність Вітчизні, військовому побратимству, залишались вірними своїй солдатській присязі, обов’язку захисників Батьківщини. Цього ніхто й ніколи не спростує. Не вбивати й руйнувати йшли вони в Афганістан, а захисниками, як нерідко й нині посилає вже незалежна Україна своїх синів на чужі землі з миротворчою місією. Наші афганці до того ж були ще й будівничими, спорудивши безліч шкіл, лікарень, кілометрів залізниць… З нагоди 22 річниці виведення військ з Афганістану в райдержадміністрації відбулась зустріч керівників району Анатолія Красносільського та Миколи Васюка з ветеранським активом воїнів-афганців. Із заступником голови Спілки ветеранів Афганістану прибули колишні воїни-інтернаціоналісти Микола Карпека та Володимир Глинка -- з Мрина, Григорій Довгопол з Макіївки, носівчани Микола Кононець, Валентин Карапа, Анатолій Білан, Валерій Карапа, Анатолій Березнянський. Відбулася розмова між чоловими, які знають ціну і соціальній службі, і дружбі без героїзму, і надто в такому пекельному вирі війни, де смерть чатувала на кожного, хто волею долі й часу опинився із зброєю в руках за кордоном Вітчизни. Олександр Мужченко подякував керівникам району, особисто Анатолію Красносільському, який і в минулому очолюючи виконавчу владу району, завжди підтримував воїнів-інтернаціоналістів, їх родини. Голова районної ради Микола Васюк навчався в одному класі, разом сиділи за партою і були найближчими друзями з Анатолієм Кулінічем. Разом навіть вступали до військового училища. Хвилюючі спогади. Анатолій тоді не пройшов за конкурсом і, вірний дружбі, повернувся разом з товаришем у Носівку Микола, хоч був зарахований у курсанти. …Минули десятиліття. Микола Володимирович в поминальні дні приходить на могилу до свого колишнього однокласника. Щемить серце… Пам’ять і біль -- вони вічні. Згадали поіменно у розмові всіх загиблих: Давиденка Миколу з Ганнівки, який загинув у липні 1986-го, вважай, через три роки після смерті Кулініча Анатолія, червонопартизанця Міщенка Віктора, для якого останній перед безсмертям бій теж був у липні, але 1985 року. Усі троє наші земляки нагороджені посмертно орденами Червоної Зірки. Найголовніше питання, яке обговорювали ветерани-афганці з-поміж інших -- спорудження пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам у Носівці. Громадськістю вже зібрано майже тридцять тисяч гривень, вони на рахунку в Носівській філії Ощадбанку. Хто вважає себе патріотом і шанує подвиг майже ста своїх земляків, які гідно продовжили естафету своїх дідів і батьків у роки Великої Вітчизняної, можуть і наразі зробити внесок у доброчинну справу. Нагадуємо: рахунок Спілки воїнів Афганістану в Носівському відділенні Ощадбанку 26003301239, код 248385593 МФО 343262. А.Г. Красносільський та М.В. Васюк схвалили патріотичну громадську ініціативу по збору коштів. У цьому році, запевнив голова райдержадміністрації ветеранів-афганців, пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам у Носівці буде. Обговорено в деталях місце для меморіалу в парку, питання його архітектурного, мистецького вигляду в граніті тощо. Події понад 20-річної давності, приклад ратної звитяги радянських офіцерів і солдатів, у їх числі й воїнів-афганців Носівщини, -- гідний для наслідування нинішнім поколінням захисників Вітчизни, наголосив, підсумовуючи діалог на зустрічі, голова РДА Анатолій Красносільський. Він попросив ветеранів-афганців частіше зустрічатися з майбутніми воїнами, продовживши естафету патріотичного виховання, яку гідно несли впродовж десятиліть по Великій Вітчизняній її солдати -- лицарі перемоги, честі та відданості Батьківщині. Воїни-афганці -- нині той моральний стержень у нашій державі, котрий потрібний їй, як ніколи, адже фронтове покоління відходить і їх справу повинні продовжувати учасники бойових дій останньої війни, в якій пролили кров наші співвітчизники. Учасники зустрічі разом із керівниками району відвідали могилу свого бойового побратима Кулініча Анатолія, який похоронений на кладовищі, про розстановку на Козарському шляху в низькому поклоні поклали живі квіти. О. НЕСТЕРЕНКО. НАСАМКІНЕЦЬ. Статистика афганського десятиліття сумна. З 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року у лавах радянської армії служили 160 тисяч українців, з них понад три тисячі -- загинули. Вдвічі більше від хвороб та наслідків бойових поранень померло українських воїнів-афганців у післявоєнний час. Чи важко та страшно було тоді їм, юним, на війні? Так, страшно. Але вони щиро вірили в свою місію, в перемогу й гідно, з честю виконали свій патріотичний, солдатський та інтернаціональний обов’язок. Дванадцять чоловік повернулися Героями Радянського Союзу, тисячі -- з орденами і медалями. Троє синів Носівщини повернулися… на щитах, пішовши в безсмертя. Двадцять два роки минуло від тієї останньої війни в мирний час. Вже і їхні ряди починають рідіти. Загиблі й померлі мовчать. За них прикладом мужності, відваги і вірності пам’яті лишаються живі, лишаємось ми, доки житимемо, доки житимуть наші діти і внуки. Бо забути подвиг солдатський -- великий гріх перед матерями, які народили солдат, перед Вітчизною, перед нареченими, які не дочекалися своїх суджених, і ненародженими їхніми синами і доньками. На порозі весна 2011-го. Де ви партійці-політики сьогодні, бодай із скромною допомогою на пам’ятник у Носівці? Перед виборами -- буде пізно. Колишні комсомольські комітети, хто благословляв їх на подвиг? Взагалі заможні господарники?! Нагадуємо, що більшість із зібраних коштів на афганському рахунку з 30 тисяч гривень переказали ветерани, школярі, люди із скромними статками!
|
