Нещодавно голова профільного комітету Верховної Ради Олександр Ткаченко на одному із сесійних засідань оприлюднив шокуючі факти. Виявляється, Україна сьогодні забезпечує себе цукром власного виробництва лише на 60 відсотків. Тоді питається в задачці: навіщо ж було вітчизняні цукрозаводи перетворювати на пункти заготівлі металобрухту? Вилучати з сільгосппереробки цілу галузь? Позбавляти робочих місць виробників сировини,а заводських фахівців можливості реалізувати свою кваліфікацію?

Логіка абсурду. Нам уже й льон не потрібен, і картопляний крохмаль, і просто товарна картопля. Виявляється, ближче її завезти у Крим із Туреччини, ніж із Полісся. Мовляв, городиною хай забезпечують приватники, або ж польські сусіди. Займатися виробництвом яловичини, свинини, тим паче баранини -- невигідно. Нічим нагодувати худобу? Так зерна ж скільки вирощуємо! І кормових угідь не поменшало, швидше - навпаки. Та, схоже, навіщо зайвий клопіт...

Комусь, очевидно, вигідно періодично збивати нас із пантели-ку, коли й очевидне стає неймовірним, інакше б не пускали під ніж цукрозаводи, не завозили солодкий продукт від сусідів, не ганьбилися цукром тростинного походження. Дійшли до межі, за якою ні крихти здорового глузду: вигідніше торгувати металобрухтом, а не цукром. За що ж таке судилося нашому селу?

Приклад, про який мова нижче, на щастя, з іншої опери, 3 нинішнього року ПП «Агропрогрес» матиме свій цукрозавод -- Носівський, який останні два роки «з ласки» інвестора не працював. Схоже, таке становище цілком влаштовувало інвестора. Та не залишився байдужим до ситуації засновник ПП «Агропрогрес», народний депутат України Іван Куровський. Завод потрібен, інакше на цукровій галузі в Носівському районі і довкола буде поставлено велику крапку. Кому це вигідно?

Після тривалих і непростих перемовин з тодішнім інвестором Іван Іванович, зрештою, викупив підприємство і поставив завдання: до початку нинішнього сезону цукроваріння воно має стати до ладу. Нещодавно ми побували тут.

Нівроку цукрозавод -- ціле містечко! Площа з урахуванням території відстійників і кагатних полів -- близько 100 гектарів, а власне заводська -- 26. Споруджений він графом Мусіним-Пушкіним 125 років тому. Відчувається, що останнім часом на цьому підприємстві, образно кажучи, й кінь не валявся. У виробничому корпусі ніби після якоїсь стихії. Але робота спориться.

Розмовляємо з директором, який обіймає цю посаду 35 років, депутатом обласної ради чотирьох каденцій, заслуженим працівником промисловості Михайлом Заболотним.

-- Насамперед монтуємо новий дах, аби захистити приміщення від дощів, -- інформує Михайло Васильович. -- Поставимо нові вікна, підготуємо до роботи діюче обладнання, частину замінимо, зокрема, фільтри, вдосконалимо типову технологічну схему виробництва. В підсумку це дозволить скоротити

споживання природного газу відсотків на 20-25. Монтажні роботи ведуть фахівці столичної фірми «Житлобуд», котрі, до речі, монтували й сушильний комплекс «Агро-прогресу» в Бобровиці. Будівельні матеріали також від «Житлобуду». Зусилля і ресурси сьогодні сконцентровані саме у виробничому корпусі. 15 серпня нинішнього року він має аати, так би мовити, на лінійку готовності.

-- На які виробничі параметри вийде реконструйоване підприємство? - запитуємо директора.

-- В останній сезон заготовили 260 тисяч тонн цукрових буряків, з яких близько 30 тисяч тонн відправили на інші цукрові заводи попереднього інвестора. Нормальне завантаження підприємства -- близько півтори сотні тисяч тонн солодких коренів за умови, що оптимальний період переробки сировини -- 90--100 діб.

-- Скільки робочих місць забезпечить підприємство?

-- Близько трьохсот з урахуванням працівників допоміжних підрозділів.

-- Питання з кадровим забезпеченням не виникне?

-- Звісно, два роки простою дали про себе знати не кращим чином. Частина інженерно-технічних працівників влаштувалася на роботу, де хто зміг. Передусім у Києві. Але головний кістяк фахівців маємо. Знайдемо місце і для спеціалістів зі сторони, (влаштуватися їм є де: підприємство має гуртожиток, який Іван Куровський на зустрічі із заводчанами пообіцяв відремонтувати в стислі строки, повністю реконструювати системи опалення і водозабез-печення, поміняти вікна на пластикові. Словом, надати приміщенню сучасного вигляду.

Ми звернули увагу Михайла Васильовича на залишки теплиці тут же, на заводській території.

-- Свого часу вирощували розсаду для озеленення -- вистачало її не тільки для власних потреб, допомагали навіть комунальникам райцентру, іншим колективам.

Підприємство також має достатньо розвинуту соціальну інфраструктуру. За час мого директорства, -- продовжує Михайло Заболотний, -- спорудили 4 двоповерхові житлові будинки, той же гуртожиток, 5 котеджів для спеціалістів. Чималі ресурси вклали у заводський будинок культури на 400 місць і, до речі, зі спортивним залом, яким сьогодні користуються школярі. На території заводу є медпункт і їдальня, штат якої набираємо.

-- Михайле Васильовичу, на яку сировинну базу розраховуєте?

-- Свого часу, а точніше з 1976-го по 2000-й роки, завод практично мав два виробничі сезони. З осені переробляв цукрові буряки, вирощені тутешніми сільгосппідприємствами, видавав на-гора по 15--16 тисяч тонн цукру, а потім -- завезену тростинну сировину, а це ще 20-25 тисяч тонн солодкої продукції.

Сьогодні радує те, що господар цукрозаводу -- він же і головний постачальник сировини. ПП «Агропрогрес» нинішнього року вирощує цукристі на площі 2 тисячі гектарів. Матимемо близько 60 тисяч тонн коренів. 400 гектарів займе під цукрові буряки ЗАТ «Нива», що в Коломійцівці Носів-ського району. Тут уміють вирощувати високі врожаї. Отже, матимемо ще близько 20 тисяч тонн солодких коренів. Запрошуємо до співпраці інші сільгосппідприємства, власників земельних паїв та присадибних ділянок.

Умови для постачальників вигідніші, ніж на нині діючих переробних підприємствах. Якщо торік останні розраховувалися з виробниками за схемою 55 на 45 відсотків, а деякі -- й половина на половину, то Куровський запропонував інше: 61 відсоток продукції належатиме виробнику сировини, а 39 - підприємству.

Отже, залишається належним чином у визначені строки підготувати завод до виробничого сезону, а постачальникам побажати щедрого врожаю, --підсумував Михайло Заболотний.

Приєднуємося до сказаного.

Петро ГРОМОВИЙ.

Микола КОХАН.