Не пригадую, але хтось таки сказав, що вічних війн не буває. Вічною мусить бути пам’ять про них. Щоб ніколи-ніколи вони не повертались, маємо жити за їх уроками, пам’ятаючи гіркий досвід, як наказ майбутнім поколінням, -- не піддаватись на авантюри політиків, а жити за Божими законами, не сатанинськими.

 Справедливих війн не буває. У Великої Вітчизняної, як би не трактували її нинішні політологи, історики останніми двома десятиріччями, своя історія. Найстрашніша з усіх за історію людства, неймовірно важка. Дорогою ціною оплачена у ній жертовна Перемога радянських людей і в загальному мільйоннодушному пориві українського народу, сини і дочки якого, захищали в смертельній боротьбі велику Вітчизну. Захищали свої домівки, родини, зрештою, право на життя свого народу, нації, яку фашистські маніяки прирікали якщо не на повне винищення, то на рабське обслуговування арійців, заселення непридатних для нормального життя територій з неосяжними північними просторами Росії.

 Слава Богу, завершилась безумна епоха цинічних політиків, які з ніг на голову перевертали історію, підтримували шизофренічних зухвальців із заявами, що краще смакувати баварським пивом, ніж жити по-радянському…

 Намарне полемізувати з такими, бо й на цьогорічному найвеличнішому травневому святі у Львові окремі з цього числа з нелюдською злобою топталися по червоних прапорах, прапорах переможців. Нащадки тих, котрі стріляли в спину наших визволителів, розправлялися з юними вчительками, медпрацівницями з Чернігівщини, Київщини, інших районів, які з мирною місією і зовсім не з власної волі їхали з гуманітарною допомогою на західну наймолодшу околицю Української держави, бо вона переважним числом населення відставала в освіті, охороні здоров’я від Радянської України. Які аргументи в тих, нинішніх політиків, котрі підняли галас проти участі в святковому військовому параді в Києві нащадків воїнів-побратимів, які здобували святу Перемогу, -- з Росії, Білорусі. «Недемократична», за їх висловом, Росія на весь світ показала, що, власне, Велику радянську Перемогу вона чесно ділить з усіма народами, незалежно від вкладу кожного і їх держав. А заодно і свою могуть, силу, миролюбність, прагнення спільно вибудовувати мир у всьому світі.

 Зрештою, не про це хотілося сказати про свято, яке минуло, але залишається в серці доброю пам’яттю, поверненням кращих традицій вшанування героїв-визволителів, поваги до живих, вдячності і пам’яті про подвиг полеглих. Це, бажане, нарешті відчула вся Україна, в кожному місті й найменшому висілочку, відчули в кожній родині, де залишились фронтовики, учасники війни. Їх зовсім мало. Й тому надзвичайно дорогі їм кожне слово нового Президента України Віктора Януковича, з висловлених у дні пам’ятних урочистостей, якими він повернув віру в справедливість не лише поколінню, що вибороло Перемогу: «Ви вистояли і відродили могутню країну. Разом з вами ми відродимо нову Україну, змусимо світ поважати нас», -- переконаний Президент. І остаточне його резюме з приводу влади на всіх рівнях, яка не має права обмежуватися лише святкуванням 9 Травня, а щоденно посилювати увагу й турботу про героїв Великої Вітчизняної. «Мені не по дорозі з тими, хто дев’ятого Тарвня святкує Перемогу, а десятого вже забуває про неї та ветеранів», -- це сказав Президент, який двічі не повторює. Сказав правильно, до речі, надзвичайно актуально, інакше й не міг. Настав час повернути забудьків до пам’яті, до історичної справедливості, до гіркої солдатської долі і слави героїв, до Бога, зрештою, який благословив мільйони воїнів на святу Перемогу.

О. НЕСТЕРЕНКО.