Дивний все-таки ми народ -- українці. Все життя боремось і мріємо про щасливе майбутнє. А воно ніяк не ближчає. Вважай, зоряний час було настав з новою добою -- дорогою в незалежність. Та два десятиліття пролетіли, канули, як вода в пісок, не оросивши засохлих паростків -- не примноживши статків, не облагородивши, не зміцнивши духом.

 Пробалакали ми і пробазікали, кажучи, далебі, точнішим українським словом. Проворогували поміж собою, борючись за владу й вміст особистих кишень. А в загальній масі ще більше збайдужіли. Чи не красномовним підтвердженням цьому останні вибори, в яких великим числом, зокрема, і виборці Носівщини не схотіли пожертвувати кількома годинами вихідної неділі, щоб прийти на виборчі дільниці й заявити про власну позицію у виборі найближчої до себе влади. 

 Серцем і розумом я в певній мірі розумію розчарування людей. Адже роками, вважай, нічого не робилось, аби бодай на дещицю покращити їх життя, облагородити побут. Безліч прикладів з приводу по носівських. За балачками так і не дійшла міська влада до впорядкування парку, інших громадських і пам’ятних місць, не підтримали жодної з ініціатив земляків, надто особистої не було жодної. З принуки, по-компанійськи проходили місячники з благоустрою та озеленення. Ми забули про організоване суперництво-конкурс на кращий населений пункт, вулицю, подвір’я. Так було легше жити всім і, звичайно, сидіти в кріслах.

 І все ж, хоч на порозі виборчої кампанії мали б прозріти й бодай дещо побачити, що зміни, настільки дозволяв час і можливості, почали відбуватися і в державі, і в районі. Нарешті канула в непам’ять помаранчева говорильня, окреслилась вертикаль влади і ми дещо встигли зробити за останній рік-півтора. Може, й більше, ніж за минулу чотирирічку. 

 Залишається тільки сподіватися, що час балачок і базік минув, що новий корпус чолових у радах з перших днів візьметься за конкретні справи на своїх територіях, усвідомивши, що не прийшли вони для того, щоб устигнути при хватнути-придбати якийсь привабливий шмат землі, а то й просто просидіти до наступних виборів. Вже очевидно, це не вдасться. Час говорильні минув. Досить жити мріями про щасливе майбутнє, залишатися байдужими до всього, що довкола. Давайте напружимось і в помислах, і в діях, не побоїмось іти на ризик і навіть жертвувати особистим. Працювати -- то в природі кожної людини, дане від Бога. Адже недарма в Святім писанні сказано: «Не по їх словах, а по вчинках пізнаєте їх».

О. НЕСТЕРЕНКО.

«Носівські вісті» №50(9171)