 Добрий день, шановна редакція газети «Носівські вісті». Звертаються до вас підприємці місцевого ринку з приводу наболілого питання пенсійного внеску. Гадаємо, вам відомо, що ринок наш працює тричі на тиждень, ще й неповний робочий день, а лише 3--4 години. Платимо податок за оренду ринку. Маємо по одному робочому місцю, без найманих працівників. Тож де і як нам знайти чи заробити оті 300--340 гривень на місяць до Пенсійного фонду? У кожного з нас є сім’ї, діти і вибір: чи на пенсію заробляти, чи дітей годувати. В останньому випуску газети редактор у своїй колонці на 1-й сторінці зазначив: «Здається, все в нас нині гаразд. Не голодні й не бідні». Чи не покривив душею автор? Звичайно, не хочеться помічати, що і голодних у нас вистачає, а бідних -- так і подавно! Куди не глянь. Як можна вижити з мінімальними зарплатами та пенсіями із похвилинним здорожчанням -- від товарів до комунальних платежів? Ось і йдуть пенсіонер, інвалід, мами, татки (у яких декілька діток) у підприємці, щоб вижити, щоб хоч трохи «поліпшити своє становище і підняти дітей на ноги. Саме така ситуація у підприємців з невеликих районних центрів та сіл, як наше. При цьому не ховаючись, відкрито, проплачуючи державі податки. Не просячи нічого взамін. Адже придбання і облаштування робочого місця за свій кошт. А далі: знайди кошти, закупи, привези товар і спробуй його продати. А на цьому етапі видно вже багаті ми (народ) чи бідні. Тож ми заявляємо: бідні! Бо торговельна спроможність у покупця низька. А де ж втручання, підтримка держави у цей момент? А підтримка така: скасували ринковий збір -- додали оплату за метри. Тепер сплачуємо на 30-50 грн. більше ніж було. ТА ще й пенсійна та виконавча служби не бають передихнути: «засипають» листами про штраф та арешт майна за несплату. Дзвонили і до нашого Президента щодо врегулювання розміру пенсійного внеску на фіксований патент, на «гарячу лінію». В ефірі, як всі ми могли бачити, по нашому питанню однозначної відповіді він не дав, питання вирішується. Ходили і в Пенсійний і у виконавчу службу. Нас звідти вирядили зі словами: «Платіть і не кажіть, що у вас грошей немає. Ідіть і не нийте тут». З телевізора чуємо, що питання наше розглядається. Люди не в силах платити такі суми. Штрафувати нас за несплату не мають права, принаймні поки що. То що ж нам робити? Закриватися зовсім? Залазити в кредити? Але як виплачувати, адже суми зростають? Невже не можна встановити оптимальну суму для підприємців, і дати нам спокійно працювати? Невже державі вигідніше буде мати на декілька мільйонів більше безробітних, ніж громадян із постійним місцем роботи та регулярними виплатами в бюджет? Звикнувши більш-менш до колючого морозу взимку та до пекучого сонця влітку (адже працюємо за будь-якої погоди), так болісно відчувати, а не дай Божу звикати до бездушності, бездіяльності, цькування влади до своїх громадян. Просимо газету звернути увагу на наші проблеми і допомогти розібратися у ситуації кваліфікованих спеціалістів. П.С. Вибачте за, можливо, трохи агресивний тон листа. Чекатимемо відповіді у найближчих номерах газети. З повагою -- колектив підприємців Носівського ринку. Від редактора. Скажу відверто: ми з вами бідніші навіть у порівнянні з сусідами росіянами й білорусами, не говорячи вже про європейські народи, окремі азіатські, африканські… Висловлюючись: «ми не голодні й не бідні», мав на увазі, що в сімдесятих випускники з мого класу хіба один-два із заможних сімей були на святі в шерстяному костюмчику, решта хлопців -- згадайте… А ще на згадайте гіркопам’ятну електричку з Києва, яка «пахла ковбасою». Це -- з меркантильного погляду, примітивного, якщо хочете. До цього додати прикладів можна безліч. Змінився суспільний лад. Ми живемо в суспільстві надзвичайно багатих і, правда ваша, в порівнянні з ними дуже бідних. Згоден із вами лише в одному: кожен з українців має право на роботу, гідну зарплату, аби утримувати сім’ю й бути соціально захищеними. А для цього потрібно, аби бодай мінімальна заробітна плата була на рівні прожитого мінімуму, достойні посадові оклади, ліквідована зрівнялівка й відбулося багато інших змін на фундаменті відродження промисловості й створення нових робочих місць, подолання кризових явищ в економіці. Це й дозволить підняти ВВП України на пристойний рівень, а відтак і забезпечити людям добробут, який відповідно влаштовуватиме. Це вирішувати і нам усім, але під патронатом нашого рідного уряду. Пишіть, звертайтесь до Миколи Яновича Азарова, сподіваюсь, ваш голос почують, зокрема й щодо взаємин із Пенсійним фондом. Я в це вірю, бо сам особисто звертався двічі до Прем’єра і він реально позитивно впливав на ситуацію. Як на мою думку, влада повинна покладатися на людину праці, адже без тих, хто творить добробут, наповнює бюджет, держави не буде!
|
