День Європи -- одне із 17 офіційних свят Європейського Союзу, яке відзначають засновники 9 травня. Оскільки в нашому календарі це свято співпадає з великодньою датою нашого народу, українським, з волі Президента України воно було призначене на третю суботу травня.

 На самому початку урочистості з цієї нагоди носили культурно-мистецьку спрямованість, затим набули політичного забарвлення в плані формування громадської думки щодо державної політики вступу України до Європейського Союзу.

 Далеко непроста це історія, як і все наше українське двадцятиріччя -- упівноги до Європи, і настільки ж навстріч зі східними сусідами. Хоч, здавалось, все надзвичайно просто для нашої держави, в якій демократичні цінності зрівнялися із загальноєвропейськими, а, можливо, в чомусь і перевершили їх, з огляду на зовсім молоді держави в ЄС. Хіба що, не доросли економічно, а втім, заслабли не лише із власних гріхів, а й, нерідко, пишучи диктанти з реформ на всі теми суспільного життя в економічній і гуманітарній сферах з порад саме сусідів із Заходу.

 Як не згадати при цьому приклад із далекої історії, відомий не одному поколінню школярів радянської доби, в якій славили царя, що «прорубав вікно» в Європу, взявши за досить короткий час набагато більше для розвитку імперії при тих здобутках цивілізації, ніж ми уже на довгій-довгій дорозі.

 Що Європа без України не може, ми зрозуміли, далебі, більше, ніж те, що розминатися з її цінностями собі ж на шкоду. Шукаємо нерідко шляхи в обхід, навпростець до серця старої, як буває студент -- до незаслуженої оцінки на екзамені. І все ж у загальному підсумку й екзаменатор наш надзвичайно суворий, і дві дороги для України, що випали долею, як мисливцеві два зайці, заводять на манівці, чи, як говориться, в старці. Третій шлях, український, який звучав не раз на вустах, і, здається, у виборі нинішньої влади наразі, допоки на вустах.

 Що ж ми виберемо нині і в найближчому майбутньому в пошуках компромісів України з ЄС і Росією, де і в трикутнику немало спільних інтересів, і надто дорого вартує один вибір для нашої держави: або--або… А втім, на нинішньому історичному перевалі взаємин, коли ЄС і Росія перестали бути проблемою для одного, наш вибір очевидний, безальтернативний. Іншого, можливо, й немає, як прилучитися до прагматизму й консолідації, пропонованими ЄС у своїх нових підходах до політики сусідства.

 При цьому варто оглянутися й на себе збоку. Адже Європа якраз допомагає тим, хто працює, розвиваючись громадами. В цьому неоцінимий її досвід для українців, налаштованих на дружній сусідський рукопотиск Європейського Союзу не лише в бажаннях, а й у прагненні здійснювати політичні та економічні реформи, а й стремлінні їх виконати.

 Отже, святкуємо, в суботу й кожен день, хоч ми й споконвік європейський народ. У чомусь недоросли? Дасть Бог, піднімемось і зрівняємось у зрості… Тільки не так, як уже свого часу наздоганяли й переганяли Америку. При цьому не слід забувати, що світ об’єднують інтереси, а не суперечності. А в нас навіть у своїй державі їх аж занадто. Ділимо Україну, ділимо Перемогу, і навіть світочів нації ділимо. Чи ж ближчими стали до французів, німців, інших народів духом і повагою до загальнолюдських правил і норм життя, які обрано ними давно. Оскільки є свято, до цього воно спонукає.

О. НЕСТЕРЕНКО.