І слава Кобзаря свята

Пам’ятними травневими днями Україна і світ вшановували особистість вселенської значимості, надто для українства. 26 квітня 1861 року домовина з тілом Тараса Григоровича Шевченка, викопана із холодної санкт-петербурзької землі Смоленського кладовища й перекладена в спеціальну свинцеву труну, рушила на траурних дрогах у далеку і заповітну для Кобзаря дорогу -- на Україну. В улюблені, дорогі місця, де Шевченко, перебуваючи востаннє на рідній землі, ходив довго крутосхилами під Каневом, приглядався до кожної гори, та облюбував Чернечу… «Отут мене й заховайте, біля могили Підкови» -- заповів нащадкам.

 Довга дорога випала траурному кортежу в 22 травня. І скрізь на жалобному шляху урочисто й багатолюдно зустрічали й проводжали з любов’ю і шаною труну з прахом великого українця, покриту червоною китайкою, сотні й сотні простого люду -- чи не кожен, усвідомлюючи, як велику трагедію, непоправну втрату мученика за кращу долю свого народу. Від раба-кріпака він піднявся до високості академіка, відбувся голосом і душею нації у першовитоках філософії незалежності, нової хвилі українського красного письменства глибоко народного і, далебі, новаторського на той час. І це при тому, що він за нинішніми мірками неповнолітнім виїхав з України, а згодом лише тричі -- вісім місяців, два роки та три місяці доля дарувала йому свято повертань на д ... Читати далі »