Моє покоління, на жаль, виховувалося у безвір’ї, коли золотий вік релігії давно минув, і вона переживала гостру кризу, а з причин загальновідомих на неосяжних просторах великої і могутньої держави панував атеїзм. Як на мене, ми втратили багато, бо з незлічимим числом безвірників, яке множилось і множилось, суспільство дійшло до межі, коли атеїстична бездуховність перейшла дорогу до світської культури – бібліотек, будинків культури, народного мистецтва, яке збережеться в нашій юнацькій пам’яті світлим спомином про будні і свята на сцені і в залі звичайного сільського клубу…
Тільки спробуй її розтривожити, цю великодушну пам’ять. І такий наплив прикладів одразу за сторіччя, що минуло, - не осмислити й не прокоментувати. Як ми руйнували храми і мовчав католицький Рим, коли фашисти палили геніальні книги найвідоміших сучасників і творили звірства під девізом «З нами Бог», як убивали одне одного ірландці – католики і протестанти в боротьбі за незалежність чи як індуси вирізували мусульман в Індії, а затим в такій же ворожнечі гинули мільйони немусульманських народів у Пакистані, а від рук турків-християн -- вірмени…
Ще не забулася Боснія й Хорватія, а ще раніше – Афганістан. Не перестає пахнути порохом арабо-ізраїльський конфлікт, у надзвичайно м’яких уявленнях, українців Крим…
Радянська влада де зброєю, як у боротьбі з басмацтвом, де ідеологією, з багатьма помилками для майбутнього, зуміла щось знайти для миру і спокою на величезній території і не менше втратити, борючись з «опіумом для народу», вихлюпнувши, як говориться, «з купіллю й дитя». Й, напевне, наразі тому править бал абстрактна політика, значно далекіша людям, ніж зрозуміліша релігія. Проте політикою сьогодні захворіли всі – віруючі й атеїсти. Надто нині, в розпал підготовки до наступних президентських виборів 17 січня 2010 року.
Незлічимі інформаційні й розважальні програми телебачення і радіо, сторінки преси буквально дишуть перенасичені темою виборів. Ми без оглядки включилися в загальний ажіотаж-гарячку, не усвідомлюючи, що політичний опіум вже затьмарює і розум, і підступає найближче до серця.
Давайте зупинимось на цьому етапі. Всього за якийсь місяць з лишком до справді рубіжної і головної події в житті держави. Огляньмось і задумаймось кожний у своїй вірі, симпатіях і згадаймо, що на порозі у нас у всіх Новий Рік, Різдвяні святки і всі ми, як у власній сім’ї, так і в єдиній земляцькій родині, хочемо добра і щасливого завтра як рідному дому, так і Носівщині.
Адже те, що попри всі гострі суспільні проблеми у нас, в районі, немало добрих справ, які робляться людям у кожному селі, місті. Мені надзвичайно хотілося, щоб і віра, і політика тільки об’єднували людей, не розділяли нас в демократичних і християнських цінностях, не спонукали до екстремізму, розбрату, розподілу України, до якого знову підштовхують політики з численною раттю оплачуваних політологів, соціологів…
І все ж, ще раз огляньмось. Згадаймо уже пережите історично пам’ятне. Ми -- справді перед вибором, але йдемо до нього із світлим розумом, не затьмарюючи його опіумом, який може знеболити і ощасливити лише на короткий час. Минуть вибори і знову нам треба буде, як завжди, будувати, сіяти, лікувати хворих вчити дітей і ЗАЛИШАТИСЯ ЛЮДЬМИ.
О.НЕСТЕРЕНКО.

«Носівські вісті» №50(9118)