Зовсім не хочу образити як інших, так і себе, надто представників завжди нелегкої професії, а нині й поготів. Хочу засвідчити без ностальгії по минулому, в суспільстві мого дитинства, юності й пізніше праця людей у погонах цінувалася, була шанованою повагою, довір’ям і, якщо хочете, щонайменш симпатіями співвітчизників. Вона була героїзована в книгах і кінофільмах й цілком заслужено, адже міліціонери від рядового до генерала постійно ризикували життям і в житті ми повсякчас бачили їх не тільки мужніми, сміливими, а й надзвичайно людяними. В пам’яті зберігаю ще міліціонерів-фронтовиків, пізніше досить авторитетних людей, які були направлені на службу в органи після перевірки на політичну, громадянську зрілість. Словом, просто з вулиці в міліцію не брали і всім відомий у Носівці Микола Рибка, талановитий офіцер, який відповідав за добір, виховання міліцейського поповнення, займався своєю справою надзвичайно вимогливо, принципово, скрупульозно. Тоді було дільничних дванадцять, потім, здається, сім, але вони в обличчя знали чи не всіх  жителів своїх сіл, достеменно—поготів, чого можна очікувати від категорії тих, коли норми жити за законом, по-людськи не поважалися.
  Були й тоді надзвичайні пригоди, резонансний кримінал. Але не настільки поширеним, як нині. Носівка на залізничному проїзді швидше потерпала від заїжджих злочинців.
  Сьогодення України нагадує давно минулі періоди, скажімо НЕПу чи повоєнного часу, коли люди з острахом виходили на вулицю. Подібне почув днями від двох рідних землячок, які працюють у Києві і пізно вертаються додому. Після того, як по всіх каналах телебачення пройшла інформація про напад на сім’ю носівського підприємця, занепокоїлись за своїх працівниць на їх роботі і дозволили раніше її залишати, аби завидна потрапити додому.
   Не буду нанизувати всі злочинні історії, які шокували громадськість міста, району тільки останнім часом. На подібне в кожного телеканалу своя програма і загальний висновок напрошується один: наша Носівка не може бути винятком і кращого очікувати намарне при солідному некомплекті апарату, в якому найвразливішою залишається ланка дільничних інспекторів. А коли ви в самій Носівці бачили міліціонерів у формі з партульно-постової служби у вечірній час? Таких питань до міліції в кожному населеному пункті безліч. Не в образу, повторююсь ще раз, кажу це і думаю ще більше. І не для критики зовсім  ці рядки. А для того, аби привернути увагу органів влади до міліцейських проблем, оскільки генералам і високо посадовцям в нашій державі явно не до них. Скажімо, в Коропі всім міліціонерам влада придбала скутери, є досвід громад, де знаходять кошти на комп’ютери й інше найнеобхідніше для надзвичайно відповідальної служби, приймають і діють програми підтримки міліції, створюються муніципальні осередки правоохоронців чи утримуються вони в населених пунктах за рахунок агрофірм, заможних підприємницьких структур.
  Одне слово, міліції наразі потрібно допомогти, аби вони не ходили з простягнутою рукою, бо на головне – здійснювати своє покликання і службовий обов’язок – їм просто бракує часу, а іншим й натхнення, а, може, й бажання.
О. НЕСТЕРЕНКО.