Для повноцінного життя людини потрібно не так вже й багато: здоров’я, наявність доступних засобів матеріального забезпечення, затишок і гармонія у власному житлі -- надійній гавані в океані турбот і негараздів. До всього цього нерідко прагнемо впродовж усього життя, шукаючи свого місця під сонцем, бо так вже влаштовані, що повсякчас прагнемо більшого, ширших горизонтів, нових доріг. Які, однак, завжди починаються з порогу власного дому.
Облаштування свого житла для всіх поколінь і в усі часи було завданням найактуальнішим і першої потреби. Купити, обміняти, збудувати, отримати в спадок -- варіюючись, ці способи і до сьогодні залишаються основними в житловій системі, яка, проте, у нашій країні з кожним роком все більше і більше віддаляється у досяжності від інтересів і можливостей пересічного громадянина. Ще недалекої радянської доби отримати власну квартиру чи будинок було справою, за великим рахунком, лише власного ентузіазму і бажання. Звичайно, мало кому і тоді доступним було за середньостатистичну зарплату без заощаджень звести чи придбати дім своєї мрії. Проте будівництво у кілька років таки осилювали, а в містах черги на отримання квартири хоч і не були коротшими, ніж зараз, однак рухалися таки значно швидше і не за принципом, у кого тугіший гаманець чи цінніші корисні зв’язки. Відчутною була і державна підтримка молодих сімей та малозабезпечених родин, які мали можливість отримати дім за пільговими умовами.
Сьогодні сучасною варіацією цього є так зване молодіжне кредитування та довгострокові кредити за спеціальною зниженою процентною ставкою для окремих категорій громадян. Втім, умов для їх отримання значно більше, ніж можливостей, надто в умовах нинішньої кризової ситуації в країні. Згідно з офіційними даними, у держбюджеті України на 2009 рік заплановано лише 50 мільйонів гривень на часткову компенсацію відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво або реконструкцію, а також придбання житла і жодної копійки на надання пільгових довгострокових кредитів на придбання та будівництво власного житла. Для порівняння -- у минулому році на надання пільгових довгострокових кредитів у держбюджеті було передбачено 76,1 мільйон гривень. Коментарі, як кажуть, зайві, тим більше для жителів такої периферії, як наш район, по дорозі до якої ці коротенькі кроки назустріч людям, зазвичай, мають погану звичку губитися.
Світ давно живе в кредит і українці теж призвичаїлися йти з дня в день обіруч з боргами. Постійна нестабільність іноземної валюти, від якої так залежні, і низький рівень заробітних плат не залишають іншого вибору. Ходоків до банківських установ з кожним роком тільки більшає -- у кредит купується майже все, починаючи від побутової техніки, автотранспорту і, звичайно ж, закінчуючи житлом. Так звані іпотечні довгострокові кредити на придбання житла донедавна надавали фактично всі банки. Різнились лише відсоткові ставки -- від п’ятнадцяти процентів доступних і до двадцяти п’яти захмарних, а також строк кредиту -- від п’яти до тридцяти років, у залежності від суми кредиту і платоспроможності позичальника. І все це, звісно, під заставу купленого майна, яке у випадку невиплати кредиту через суд банком конфіскується.
Потрапити у боргову залежність від банку практично на півжиття -- перспектива далеко не райдужна і з розряду більш, ніж ризикованих, адже неможливо спрогнозувати якою буде фінансово-економічна ситуація в державі навіть через декілька років, відповідно й умови кредиту можуть змінитися банком в односторонньому порядку. Втім, для тих, хто не має де жити, навіть такий варіант -- чи не єдиний шанс влаштувати свій побут. Але у нинішніх умовах фінансово-економічної кризи й він -- чи не один на тисячу, з огляду на те, що більшість банківських установ тимчасово припинили видавати будь-які кредити, не кажучи вже про довгострокові. Хоча договір на невелику суму таки можна знайти при великому бажанні де оформити, але й віддати її потрібно щонайбільше протягом року-два.
А ось з іпотечними кредитами ситуація майже безвихідна і прояснення в ній не бачиться. Хоч київські засоби масової інформації і повідомляють, що є до десятка банків, які згодні сьогодні надати позику, але якщо піти далі слів, реально скористатися ними по можливостях далеко не кожного. Умови їх справді кабальні: під 23-30 відсотків річних, плюс приховані платежі терміном на 10-15 років (є й на рік-три) з початковим внеском, який коливається від 30 до 75 відсотків. При цьому майже половина з цих банків надають перевагу наданню кредитів на житло, вилучене у боржників, або ж у будівництві, яке вони частково фінансують. Крім того, житло має бути обов’язково оцінене банком і нерідко кредит видається лише в половині його вартості. Перелік умов в такому дусі можна продовжувати чи не до безкінечності й жодна з них далеко не назустріч позичальнику.
У Носівці нині оформити навіть на таких умовах іпотечний кредит неможливо -- жоден з діючих у нашому місті банків на сьогоднішній день їх не видає. Привезти ж зі столичного банку лише експерта по оцінюванню обійдеться щонайменше в тисячу гривень. І це ще далеко не гарантує успішного результату, тобто оформлення кредиту.
Між тим, з настанням весни кількість бажаючих продати будинок у нашому районі тільки збільшилася і в результаті пропозиція значно перевищила попит. Одна з причин -- ціни на житло у Носівці продовжують прирівнюватися до київських і навіть у стані кризи суттєво не зменшилися. Будинок, вартістю менше десяти тисяч доларів сьогодні можна знайти хіба що селі та на околицях міста. Це, відповідно, без будь-яких побутових зручностей і найчастіше з віком будівлі у понад п’ятдесят років. Новобудови і добротні садиби з газом і водою оцінюються від двадцяти п’яти тисяч доларів і вище -- наскільки вистачить апетиту у продавця, оскільки ціни на приватну нерухомість державою не регулюються, залишаючись на розсуд господарів, незважаючи на оцінювання БТІ.
Такі розцінки, зрозуміло, далеко не по кишенях більшості жителів нашого району. Тому і купують житло все частіше ті, на чиї зарплати воно розраховане, -- кияни. Не довіряючи банкам столичні мешканці все більше прагнуть вкладати кошти в нерухомість, купуючи будинки на периферії під дачі, а то й заначкою на кращі часи.
-Починаючи з вересня минулого року на ринку нерухомості Носівщини відчувався значний спад, проте вже квітень „вирівняв” ситуацію, але знову ж таки, в основному, за рахунок городян, бажаючих придбати дачу, -- говорить приватний нотаріус Любов Іванівна Рекуха. -- За місяць в середньому ми оформляємо близько двадцяти договорів купівлі-продажу. Але наша контора не єдина в місті, є ще державні нотаріуси. Також останнім часом в договорах все рідше фігурують кредити, здебільшого люди розплачуються готівкою -- одразу чи частинами, за домовленістю.
Значно поменшало останніми роками у Носівці і забудовників. Протягом минулого року дозвіл на будівництво взяли 135 господарів, а з початку цього року -- лише 15. Основною причиною, як завжди, кошти, точніше їх відсутність. Через недосконалість і заплутаність земельного законодавства, дозвіл на будівництво і оформлення всієї необхідної документації коштує нині занадто дорого. Розцінки починаються від позначки двох тисяч гривень і практично не мають фіксованих меж -- все залежить від конкретного об’єкта, наявності чи відсутності земельної ділянки та містобудівного обгрунтування, що в нашому випадку особливо проблемне, адже навіть архітектурний план Носівки давно застарів і потребує оновлення, не говорячи про села, де такі плани взагалі відсутні. Тож звести будинок поблизу центра міста не тільки дорого, а й складно на етапі документального оформлення.
Отож, маємо справді те, що маємо, все більше перетворюючись на квартирантів у власному домі, в прямому значенні цього слова. Попри те, що до столиці більше сотні кілометрів, а Носівка -- все таки маленьке периферійне містечко, житла, що здається в оренду, на її вулицях з роками тільки більшає. Причому, переважна частина квартирантів -- не приїжджі спеціалісти, молоді сім’ї, а місцеві, які з різних причин опинилися без власного дому. Живуть в орендованих будинках, квартирах роками, благо що плата за них досі трималася на доступному рівні. Але знову ж таки лише у порівнянні з столичними стандартами. Хтось дбає про обійстя і сплачує лише за газ та воду, дехто обмежується символічною сотнею гривень, але є й такі господарі, які орієнтуються на курс долара, правлячи орендну плату в декілька сотень гривень, не рахуючи комунальних платежів. У цій справі теж немає рамок і єдиного на всіх правила -- кому як пощастить. Хоч, зрештою, це одна із тих ситуацій, на якій не зекономиш, бо ж залишитися без даху над головою -- одна із найгірших перспектив, яка сьогодні аж надто реальна, якщо немає власного житла і грошей, аби його придбати.
Життя ж в його соціальних першоосновах, за великим рахунком, не орієнтується на кризу і курс долара. Підростають і вирушають у самостійність нові молоді покоління, створюються сім’ї, народжуються діти... У кожного із них своя доля і дорога, свої потреби, серед яких чи не найголовніша -- мати свій, хай навіть крихітний острівок затишку, де почуваєшся господарем. Людина таки не билина, її місце -- не на узбіччях доріг, навіть якщо час і обставини до цього тільки підштовхують.
 Т. ДАНІШ.

 «Носівські вісті» №19(9087)