Згідно з директивою Гітлера, на територія, що належать росіянам, українцям і білорусам, повинні були бути знищені всі пам’ятки культурного і духовного надбання цих народів. Ні про яке звільнення від сталінського режиму і проголошення незалежної України мова не йшла. І нехай твердо це запам’ятають це наступні покоління.
      Покоління тих тяжких воєнних років перенесли страшний голод і, незважаючи на це, воювали за свою Вітчизну. Тоді, в 1941 р., мільйони 18-річних хлопців йшли добровольцями на фронт і гинули. Гинули не за гроші, гинули за Батьківщину. Напередодні свята Великої Перемоги, віддаючи данину пам’яті наших предків, пропонуємо незвичайну історію життя одного з них. Того, хто зробив цю Перемогу, хто зробив для незалежності України більше, ніж армія сучасних політиків.
       В Носівці живе колишній десантник Михайло Сергійович Ворона, 84-річний дідок з незвичайною долею. Не любить він розповідати про себе. Живе в невеликому будинку на околиці міста. За десять кілометрів від дому ходить у ліс за лозою для кошиків. Ходить на прострелених ногах, яких зовсім не відчуває. Подобається дідусеві плести кошики, залишиться добра пам’ять про нього. Як кажуть, про людину судять не по його словах, а за справами. Робив дід Михайло у своєму житті тільки добро.
     - Розкажіть, як Ви потрапили га фронт?
     - Народився і виріс я у Носівці. Сім’я була велика, тринадцять чоловік. Жили бідно, але дружно. Тяжко пережили голодомор. -- Коли дід Михайло згадує свою молодість, на очах у нього з’являються сльози). -- На фронт потрапив добровольцем. Мимо проходили частини Червоної Армії, я до них примкнув. Утік з дому. Далі під Москвою навчався в десантній школі, яку закінчив на „відмінно” і було присвоєно звання сержанта. А потім був фронт... Ми, десантники, повинні були завойовувати плацдарми і утримувати їх до приходу основних сил. У нас було гарне обмундирування, озброєння. Ми були елітою армії, але кожен із нас знав, що іде на смерть. Німці нас, десантників, називали „чорною смертю”.
     - Що Ви скажете про героїзм наших солдатів на війні? Самі в німців стріляли?
     - І вони в мене стріляли, -- замовкає, не любить ветеран розповідати, що в когось стріляв. -- А подвиги на війні були щодня. Коли стояли під Москвою на лінії фронту, то недалеко від нас загинули 200 чоловік, які своїми тілами зупинили прорив 32-х німецьких танків. Всі загинули, але жоден танк не пройшов.
     - Доводилося Вам зустрічатися із зрадниками Батьківщини?
     - Нас зрадив командир. Про це дізнався у шпиталі. Наш командир загинув, був призначений старший лейтенант, який потім передав німцях по рації, де і коли повинен висадитися наш десант... Німці розстрілювали нас у повітрі. Мені в дві ноги поцілили п’ять куль. Одна з них роздробила п’яту. З тих пір ніг не відчуваю.
 Пора була холодна, березень. Впав я у болото. Підбігли німецькі собаки і почали рвати мені боки і обличчя. Два німецьких солдати, відігнали собак. Німець відірвав у мене орден, а коли побачив хрестик на шиї, рвонув за нього і хрест упав у болото. Пам’ятаю, як він сказав: „Руссо, хрест і комуніст”. Перезарядив автомат і випустив чергою...
Але мені пощастило. Як виявилося, пролежав я у болоті з простреленою головою три доби. Врятували мене старенькі дідусь і бабуся. День я був у них захований, поки наші не відбили у німців село. Літаком відправили до Єревану. Рік був у шпиталі. Після операції дізнався, що з голови у мене витягли дві кулі, а з ніг -- п’ять. Верхня частина черепа у мене тепер відсутня. Хотіли поставити пластину, але вона увесь час гуде, я відмовився.
А ще Михайло Ворона був особисто знайомий з Леонідом Брежнєвим. „Звільняли ми його на Малій Землі. -- розповідав старий солдат. -- Він тоді по-дружньому поплескав по плечу мене і сказав: „Нічого, солдатику, доживемо ми ще з тобою до Перемоги”.
        А після війни їздив у Москву до Брежнєва, щоб допоміг отримати машину, бо важко було ходити на прострелених ногах. Розповів де і як воював. Він згадав і вигукнув: „Так Ви і є той солдат Михайло Ворона?! Я Вас пам’ятаю. Вас із 250 десантників залишилось тільки 17 інвалідів. Завдячуючи таким, як ви, ми і перемогли”
Ми вітаємо Михайла Сергійовича з наступаючим святом Перемоги. Бажаємо міцного здоров’я, поваги від людей і пошани від керівників за все, що Ви для нас зробили.
        Оксана ДАНИЛКО,
         керівник гуртка „Пошук” НВК №3.
 

«Носівські вісті» №18(9086)