Від Носівки  до поліської околиці нашого району -- самоврядної території Держанівської сільської ради, трохи менше трьох десятків колометрів. За сучасних можливостей зв’язку відстань суттєва хіба що в контексті розмежування міста і села й, відповідно, умов існування та перспектив розвитку. Не в благо держанівцям і залізниця.  У недалекому і ще не забутому минулому подолати до неї ці декілька десятків кілометрів через відсутність налагодженого транспортного зв’язку для сільчан було справжньою проблемою навіть при потребі виїхати до столиці чи куди інде колись раз, а що вже говорити про змінний графік заробітків. Нині графік рейсових автобусів більш-менш відновився,  немає відчутних труднощів, аби щодня виїхати з села і повернутися назад.  Проте коштує таке задоволення не дешево, надто враховуючи мізерні прибутки сільчан. Тож працюючих у Києві у трьох селах цієї сільради і зараз одиниці. Частина працюють у місцевому ТОВ „Колос”, чимало адамівців трудяться в Іржавецькому лісництві, а дехто скористався шансом заробляти кошти на взуттєвій фабриці ПГТ Десна та в підсобному господарстві „Чайка” Козелецького району.  За договором із роботодавцями до цих населених пунктів працюючих щодня доставляє автобус, що вигідно обом сторонам.

   Так завжди складалося їх життя на периферії району, що ніколи не були балувані сторонньою увагою і тим більше поміччю. Багаті єдиним -- землею, але останніми роками вона не в ціні. Заростають поля бур’янами і хоч на території сільської ради сьогодні  офіційно функціонують три агропідприємства,  обробляють свої землі з них лише двоє -- ТОВ „Колос”, обробляючи до 50 паїв, та „Носівка-Агро” з 250 гектарною площею 80 паїв, причому останнє господарство запрацювало тут лише минулоріч. Тоді ж  з’явилося тут і товариство „Д2-Агропроект”, взявши в оренду більше паїв, ніж два вищеназвані господарства в сукупності.  І хоч це все навіть не складає половини земель на території сільської ради й незатребуваними залишається ще понад 400 паїв сільчан, орендодавці „Д2-Агропроекту” у підсумку виграли ще менше, ніж мали, оскільки обіцяного обробітку і орендної  плати за землю від нового господаря не дочекалися й досі. Обіцянками і надіями жили увесь рік, а на порозі цьогорічної посівної кампанії, яка за всіма прогнозами, знову засіє їх поля бур’янами, терпець людей урвався. На сходах в обох селах ця тема стала найболючішою і надзвичайно важкою в обговоренні. І хоч зійшлися на єдиному висновку -- подавати в суд на розірвання договорів, основна проблема  з подальшою долею земель залишилася відкритою.

   Небагато в наші часи залежить від селянина, простого трудівника. Найчастіше залишається лише пристосовуватися під обставини і намагатися повернути їх якщо не на користь собі, то принаймні загладивши найгостріші кути. В занепаді сільгоспвиробництво -- працездатне населення намагається самотужки справлятися зі своїми наділами, обживаючись потроху технікою. На всю сільську раду нині більше десятка тракторів є у приватній власності і навіть два комбайни. Не забувають сільчани й про своїх давніх помічників -- коней, яких і нині тут утримується до чотирьох десятків. Принаймні цього цілком вистачає  аби самотужки обробляти городи, допомагаючи й тим сільчанам, хто за віком чи станом здоров’я вже не в силах обійти свої наділи.

   А ось від утримання в недавньому минулому своїх основних годувальниць -- молочниць дедалі більше господарів нині відмовляються.  На всю сільську раду, говорить не без тривоги сільський голова Н.О.Трухан, залишилося не більше двохсот корів, тоді як молокоприймальні пункти віють аж від п’яти молокозаводів -- з Носівки, Бобровиці, Куликівки, Козельця та Літок. Втім, найвища ціна, яку вони пропонуються за молокопродукцію, -- 1,60 грн. швидше символічна, ніж реальним прибутком  господарям. Хоч ще  залишаються ті, хто утримує по три молочниці, як наприклад П.Г.Шеремет з Адамівки, Г.М.Василенко з Держанівки і Д.А.Правда з Ведмедівки. Що робити, вибір у місцевих жителів невеликий і джерел заробітку з кожним роком тільки меншає. А в Адамівці і проблема з оновленням лейкозного поголівля гостро стояла і на цьогорічному сході, тоді як сусіди держанівці фактично позбулися цього „головного болю”.

  Загалом же, на своїх чергових щорічних зібраннях сільчани обох сіл не залишили поза увагою жодного життєво важливого питання. Тільки, на жаль, більшість з них поза їх можливостями вирішення. Стомилися вже жителі Держанівки  піднімати і проблему капітального ремонту місцевого будинку культури, як і  сподіватися на допомогу в її вирішенні. Час же не зважає на розмови, дедалі більше руйнує будівлю свого часу одного з кращих закладів культури у районі. Сьогодні приміщення знаходиться в аварійному стані, актовий зал повністю прийшов в занепад, став небезпечним для відвідувачів -- усі свята і заходи давно проводяться в школі. Активно відстоюють жителі Адамівки і питання функціонування своєї школи, в якій залишилося 17 дітей. З фінансовго боку нерентабельність школи очевидна, проте збереження діяльності такого закладу для села багато важить. Тому сільчани написали відповідного листа-прохання на адресу І.І.Куровського, сподіваючись на його допомогу. А поки що твердо налаштовані до останнього боротися за те, аби наступного 1 вересня шкільний дзвоник традиційно продзвенів на шкільному подвір’ї, скликаючи школярів за парти. 

   Натомість радіють адамівці довгоочікуваному газопроводу, який нарешті за сприяння народного депутата І.І.Куровського дійшов таки нарешті до їхнього села і нині майже половина осель тут  вже з газом. А ось жителям  сусідньої Ведмедівки „блакитного” тепла ще доведеться почекати. Самотужки сімдесят жителів цього сілечка з цим завданням не справляться. А зручне тепло в ох оселях, ой, як потрібне, адже в основному тут мешкають пенсіонери і лише троє працездатних жителів. Якщо вже звичні тут обходитися без багатьох благ цивілізації, немає магазину, то позбутися принаймні наболілої проблеми заготівлі палива -- заповітна мрія кожного.

   Не забувають жителі Держанівської сільської ради і про духовність. Немало літ вже минуло, як в Адамівці заклали хрест під майбутню церкву, але на тому справа й закінчилася. Служби правилися у пристосованому приміщенні, на основні свята прихожани сходилися у храм Ведмедівки. А цьогоріч на сході вирішили виділити під церкву одну частину чималого приміщення Адамівського ФАПу. Тимчасово, говорить отець Василій, який приїхав аж зі Льова зі святою місією збудувати у Адамівці церкву архистратига Михаїла Київського патріархату.

    У цій богоугодній справі йому всі сільчани у поміч, адже таки не хлібом єдиним живуть у своїй поліській глибинці, щоденною своєю наполегливістю, негаснучим трудівничим запалом і вірою в кращі часи й  свої сили доводячи, що не почуваються забутими на своїй окраїні. Району, але не життя...

Т.ДАНІШ.

с.Держанівка -- Адамівка.