Мало хто, навіть із найближчих друзів червонопартизанця Віктора Павловича Чернетка, наразі голови Носівського осередку столичного земляцького товариства, знає про ці невідомі сторінки в його біографії, причетної до космонавтики. І хоч давно в нашій державі, вважай, немає ніяких секретів, Віктор Павлович про свою службу в загоні особливого призначення згадує зважено, надто що стосується такого епохального епізоду в історії космонавтики, як перше приводнення спускового космічного апарата „Зонд - 5”.

 Про це з документальною точністю розповідає наш земляк, підтверджуючи власними знімками понад 40-річної давності.

 Проводи в гавані Ломоносова були небагатолюдними. По-сімейному теплими. Проводжав нас штаб 35 загону ОСНАЗ на чолі з капітаном 1 рангу Борковським – українцем, талановитим сміливим офіцером, родичі моряків. Про те, куди йдемо – знали. Мета походу – невідома. Віддані швартові. По судновій трансляції звучить голос чергового офіцера – екіпажу зібратись в кают-компанії. На цих недовгих зборах екіпажу, всім, хто знаходиться у відрядженні, розповіли про мету походу.

 З вересня 1968 року буде запущено космічний апарат «Зонд — 5». Мета польоту — облетіти навкруг Місяця, сфотографувати зворотній бік і матеріали доставити на Землю. Термін польоту — 7 діб. Можлива посадка в океані. Через дві доби, ще не прийшовши до тями від проводів, наш маршрут різко змінили — заходимо в Балтійське (Піллау) для уточнення завдання. Судно відшвартувалось майже в центрі міста. Зійти па берег проблеми нема. Але нема грошей. Залишились вони в небагатьох. Залишились вони і в мене. Знав, що десь в океані зустріну день народження, будуть свята, Новий рік. В Балтійську святкували день Військово-морського флоту СРСР. Присіли і ми в барі з Миколою Звєрєвим — земляком з с Березівка Срібнянського району. Ми були в різних екіпажах, але коли була можливість, завжди шукали один одного. Збереглась у нас ця взаємність земляцька до сих пір. Розійшлися пізно. Зайшовши в каюту, згадав, що у відкритому океані в гастроном не побіжиш. Бари в Прибалтиці за часів Радянської влади працювали до 4-6 годин ранку. Купити горілку чи бальзам проблем не було. Біля третьої години ночі зайшов в бар з службового входу, взяв ящик «Столичної». Очікувано-несподівано пролунала команда: «Судно до походу підготувати». Штаб Балтійського флоту на чолі з командуючим проводжали нас в похід. Пройшли Зунд, Каттегат, Скаге-рак. Здавалося, йдемо по великій географічній  карті, настільки незначна відстань між крутими берегами Туманного Альбіону і Європи. Біскай, його віє називають цвинтарем кораблів, зустрів пас непривітно. Почалася неприємна бовтанка. Супроводжувала вона пас до Капарських островів. Командування дало «добро» перечекати шторм на рейді Санта-Крус. Ранком шторм неначе утихомирився. Але тільки покинули гряду Канарських островів, як він знову почав телесувати наші душі. На траверзі — Кейптаун. Ми майже в Індійському океані.

Для поповнення продовольства, а більше для відпочинку екіпажу ми повинні зайти в Мальгашський порт — Таматаве. Це острів Мадагаскар. Чепуримося, підстригаємось, гладимось, але нас пригальмували на далекому рейді. В чому причина? Прояснилась ситуація, коли включили радіо. Нас навивають загарбниками, фашистами, вбивцями. На той час, в ніч на 21 серпня 1968 року па територію Чехословаччини ввійшли війська Радянського Союзу, Німеччини, Польщі, Угорщини, Болгарії. А це півмільйонна армія солдат і офіцерів і п'ять тисяч танків. Для такої країни — це катастрофа. Мимоволі виникала думка, чому ми такі нелюбимі, чому такі перешкоди до мети ставить океан. Нарешті після потужної океанської колисанки, яка забрала в нас багато сил, затишок гряди Сойшельських островів був для нас справжнім раєм. Стали на якір милі за дві від берега головного острова Сейшельських островів Має, на якому розташована столиця Вікторія. Невдовзі були оформлені всі процедурні питання про перебування судна в водах цієї острівної держави. Бажаючих відразу ж поїхати до столиці було небагато. Але молодість брала своє. Через кілька годин, по обіді на баркасі відвезли нас до порту.

Познайомилися з містом, покупалися на коралових рифах, побували на «плантації». Так називав свою присадибну ділянку в 5 соток нюфер екскурсійного автобуса. На ній росло сотні дві ананасів. Побували біля американської бази космічного зв'язку. Стоїть вона на самій вершині о. Мас. А там знову команда — судно до походу підготувати. Покидаємо територіальні води Сейшельської республіки. Через Мозамбікську протоку, що розділяє о. Мадагаскар з континентальною Африкою, вийшли в напрямку Південного полюсу. Повіяло свіжістю. 15 вересня 1968 року стартував черговий космічний корабель «7к — л1» під назвою «Зонд — 5». Декілька разів штурмани змінювали курс судна. Нарешті через кілька днів лягли в дрейф на декілька днів. Затихли двигуни. Настала пауза в наших мандрах. Погода чудова. Океан ліниво, ледь піднімаючи хвилі над дзеркалом води погойдує наше судно. Неподалік з'явилося кілька сімей китів. Було видно, що тримають вони курс па судно. З шумом випускають фонтани повітря. Через деякий час на зв'язок з нами вийшов командир екіпажу ТУ-95, який летів по траєкторії польоту для космічного корабля «Зонд — 5». Обмінялися інформацією. Отримали повідомлення — через кілька годин пас дожене потужний шторм. Ми його ще не бачили. Горизонт був чистий. Було сонячно. На кінець зв'язку командир ТУ-95 побажав нам щасливого плавання і повідомив, що на аеродромі «Ташкент-2» буде за розрахунком через 5 годин. Оголосили по трансляції — обладнання кріпити по-штормовому. Через деякий час на горизонті з'явилась чорненька цяточка. Штатним місцем посадки супутника був Казахстан.

 З космодрому повідомили - найвірогідніше траєкторія спуску СА в зоні дії «Василя Головніна». Розрахунковий час проведення 20 годин З хвилини. Визначили рамки квадрату. До розрахункової точки — 100 миль.

 Запущені двигуни. Команда перейшла на вахтове чергування. За передпохідною метушнею втратили з поля зору горизонт. Він був затягнутий чорними, як смола, хмарами. Вітер сильнішав. Хвиля не забарилась. Шляху вже пройдено миль 60, все частіше ніс судна опускався в океанську хвилю. Зменшили хід. З космодрому повідомили: «Головній», ви находитесь на траєкторії спуску «Зонд — 5». Будьте уважні. Обмін інформацією судно — космодром іде в постійному режимі. Зв'язок чіткий, розбірливий». Командир доповів: «Судно іде по курсу, але в жорстокому штормі. Хід збавили до «малого». Суцільна темрява. Ліхтар з капітанського місточка висвічував дорогу по-курсу. Сполох піропат-рона, що вистрілює парашут на висоті 5 км, побачити досить проблематично. Па висоті двох метрів побачити спалах двигунів м'якої посадки — недосяжно. Сполох па 5 км висоти побачили. Другого сполоху не бачив ніхто. Він був серед хвиль.

 Моя робота продовжилась. Психологічне навантаження було високим. Найвище, мабуть, у радистів, їхнє завдання — ввійти в контакт з «маяком», який був на супутнику. Більше години пройшло з моменту приводнення. Сигнал не прослуховувався. Незабаром серед різноголосся радисти вловили ледь-ледь чутний, системний, але з перервою сигнал. На обох кінцях зв'язку не могли зрозуміти, в чому справа. Прорахувавши амплітуду висоти і частоти хвиль, визначили — це нестійке положення супутника. Розібравшись — заспокоїлись. По мірі зближення судна з супутником сигнал сильнішав. Годині о 4 ранку шторм почав втрачати силу. Сигнал був чіткий. Океанська колиска вже милостиво погойдувала нашого «Василя Головніна». Палубна команда готувалась до прийому космічного посланця. Перевірявся такелаж, лебідки, контролери. Палубна команда працювала під командою боцмана Василя Кузьмича. Судно збавило хід. Курс тримаємо на «маяк». Відчувається, що він уже поруч. Уважно вдивляємось в сірі океанські хвилі, що котяться нам назустріч. Маленька, ледь помітна чорна цяточка з'явилась по курсу «Головніна». Вільні від вахти моряки і гості зібрались на капітанському містку. Палубна команда — по місцях. З кожною хвилиною супутник збільшувався в розмірах. Пролупала команда — «шлюпку за борг». В ній розмістились 5 моряків. Керівником групи був мій тезка — Віктор Павлович, заступник командира з наукової роботи. Завдання в цього екіпажу було не з простих.

 При постійній колисанці хвиль пришвартуватись до супутника, вилізти до люка, закріпитись там. Відкрутити біля 60 великих болтів, розмінувати, закрити знову, повернутись на судно. Спостерігаючи з борта судна, хотілося чимось допомогти. Реалії ж були жорсткі. Тим часом по-правому борту був спущений у воду пристрій підйому. Багато з іноземних моряків цікавилися, що ж то таке лежить на шкафуті. То був не витвір новітніх технологій, а звичайний волок. Звичайно, він був розрахований на карася вагою в декілька тонн. Нарешті команда повернулась на судно. Дали хід. Почали заводити свого «волока». Спрацювали синхронно лише за третім заходом. Азарт був наче у справжніх рибалок. Підняли на борт. З сопел двигунів корекції польоту на палубу витікала жовтого кольору рідина. Змивали її за борт потужними струменями води. Всім, хто займався цією роботою, видали костюми протирадіаційного захисту, дозиметри. Супутник був обгорілий. В кількох місцях обшивка вигоріла. Екран з жаростійкої маси був цілим. Витримала вона тисячі градусів при проходженні через щільні шари атмосфери. Після того, як рідина перестала витікати з сопел, супутник опустили в трюм, накрили брезентом. Вихід на корму був заблокований.

Важкі тренування екіпажу в холодній Балтиці, теплих Чорному, Середземному морях не пройшли даремно. Виконана складна робота. Далі курс на один з портів Індії — Бомбей. Десять днів, міняючи курс, йшли ми невідомими стежками океану в режимі радіомовчання. Нарешті показались обриси берега.

 Прозвучала команда — екіпажу вишикуватись па кормі. До нас наближалось кілька невеликих суден. На одному з них — лоцман, на іншому — теле-, фото-, радіожур-налісти. Для лоцмана подали парадний гран. По ньому на борт піднімались поважні гості: Надзвичайний та повноважний посол СРСР в Індії Пегов, консул СРСР в Бомбеї Лобанов, командуючий Західним побережжям Індії Нан-да, представники космічного бюро Челомея, лоцман та інші гості. Посол і гості ступили па палубу. Командир подав команду: «Струнко». Піднявши руку до чола, покрокував до посла. «Завдання Батьківщини, партії та уряду екіпажем судна успішно викопано». Лоцман та гості піднялись на капітанський місток. Судно в супроводі багатьох прогулянкових, пасажирських суден, яхт взяло курс до військової гавані. Після швартовки в кают-компанії зібрався весь екіпаж і гості. Було багато запитань і відповідей з обох сторін. Відвертих. З натяками. Команді судна посол подарував символ Індії — слона з червоного дерева. Він став прикрасою для кают-компанії.

 Гості залишали судно. Тим часом на пірс привезли контейнер для «Зонда - 5». З Байконуру до Делі його доставив АН-12. Завантаживши його в трюм, опівдні вийшли на далекий рейд Бомбея. Ввечері подалі від чужого ока проводилась інтенсивна робота. З супутника виймали прилади, контейнери з черепахою, інтими тваринами. З великою обережністю і приємністю тримав в руках камеру з супутника, яка з висоти 90 тисяч кілометрів проводила зйомки поверхні земної кулі. Ця камера була виготовлена на нашому київському заводі «Арсенал». Вночі судно знову пришвартувалось до причалу. Перевантажили контейнер з супутником на трайлер. В супроводі посиленої охорони його повезли в Делі. А вже на ранок радіо проінформувало: «В Москву з Бомбея доставлений космічний апарат «Зонд — 5». Вченим передбачається багато роботи з великим обсягом інформації».