Не без іронії, хоч і в першоквітневий день, так висловився присутнім учасникам наради про заголовне питання, винесене на обговорення, перший заступник голови райдержадміністрації Олександр Пуха. Справді, тема упорядкування довкілля особливо актуальна весною, коли після зими надто муляють очі не тільки закономірні природні залишки, а й чимало від того, що насмітили всі разом.

 Однозначно коментувати звичайну для загалу справу далебі й не слід. Весна завжди з подібними турботами у кожного господаря удома на подвір’ях і довкола, на підприємствах і в організаціях, в територіальних громадах.

 Але не перестає турбувати одне. Щороку весною й не тільки виходимо масово на толоки, а смітників не меншає. Здавалось, органи влади вживають максимум зусиль, аби не було соромно всім громадою. Поставили достатньо контейнерів для сміття, в ряді населених пунктів організоване вивезення побутового непотребу, та його, на жаль, не меншає на околицях міста і сіл, в лісосмугах, на обочинах шляхів, навіть на полях, в лісі можна побачити таке, що ганьбить нас, як покоління, відповідальне за довкілля, яке доведеться передавати дітям, внукам. Останні слова не без пафосу, який сприймається вряди-годи. Але ж як не сьогодні, то колись все ж ми повинні таки зрозуміти, що чистота й порядок не там, де прибирають, а там, де не смітять.

 Вважай, біля парку виставили комунальники два контейнери, а вуличани викидають сміття з дворів, м’яко кажучи, не втомлюючи себе десятком метрів.

 Кілька причепів повантажили найусілякішим домашнім непотребом учасники екологічної толоки з узбіччя Ніжинського шляху. Хіба важко бодай облаштувати удома елементарне місце для утилізації сміття шляхом спалення тощо, навіть винісши в лантухах на дорогу, де підберуть його комунальники, якщо вже вважають далекою дорогою до виставлених контейнерів для цього?!

 Очевидно, погана звичка чи інстинкт переважають над обов’язком, рисами добропорядного господаря: на власному подвір’ї – порядок, а на вулиці – хай абияк.

 Безперечно громада в цьому залишається мовчазною, пасує актив вуличних комітетів, не кажучи „Досить” своїм сусідам. Їх, байдужих до порядку, чистоти поруч, скажемо відверто, одиниці. Це після них доводиться виходити на толоки, прибираючи такий побутовий непотріб, для якого слів не знайти, аби не взяти гріх на душу у дні Великого посту. А він повертається бумерангом до тих, хто його бере на себе, йдучи проти довкілля, людей, свого міста, села. Уникаю сказати слово „рідного”, бо таким недбайливцям чужі подібні почуття, навіть якщо й у них асфальтоване власне подвір’я із сучасним парканом по-європейськи і квітнуть троянди під вікнами... Навіть не на возі-візку, а в автомобільному причепі нерідко побачиш, як хтось везе сміття. Куди? В найближчу лісосмугу, ліс, польову обочину. Зупинімося, із совістю поспілкуйтесь і не ганьбіть в собі Людину.

О. НЕСТЕРЕНКО.

«Носівські вісті» №14 (9082)