Кажуть, великий пересмішник Микола Гоголь залишився не тільки під найвеселішими враженнями від Носівки проїздом на Ніжин, підтвердившии це записом у щоденнику: „Проезжал через город Н. Урядник здесь -плут, пьяница и подлец. Остановив наш тарантас, у кучера потребовал гривенник на махорку, якобы он со вчерашнего дня не курил. Со мной поприветствовался, правда, необыкновенно, - пожелав не доброго утра. И, тоже, намекнув, что кучер нарушил правила, попросил рубль, сославшись, что ночь отдежурил и еще не завтракал.

 Брезгуя запахом водки и лука, который быстро распространялся в кабине тарантаса, я, не мешкая, нашел два полтинника и бросил в широкую ладонь урядника. Он быстро опустил серебро в карман и засиял такой улыбкой, как будто уже опохмелился, отдавая нам честь. Еще одно впечатление об этом городе – как много здесь шинков, чайных и необыкновенно… общественных туалетов…»

 1 апреля 1829 г.

 Всього один урядник на велике містечко і на тобі не зміг навіть Гоголь його об’їхати. А якби їхав сьогодні, напевне, разів шість-сім зупинили хлопці з ДАІ, тим паче, досить щедрого дядька. З огляду на ніс, цікавились щораз, чи не має зброї або наркотиків. І ще довго питали (укр. не путати з рос. мовою) чи не пив? А до водійських прав ще й вимагали й низку супровідних документів.

 Наша шановна Верховна Рада таким числом народних виписує закони, що, навіть, якщо кожен депутат щось додасть, то нинішній кучер, уже за кермом „Мерседеса”, неодмінно розгубиться, який документ брати з собою в „причіп” до шляхового листа: страховий поліс чи особисту страховку від зустрічі з автоінспектором.

 Борони Боже, як хтось подумає, що всі нинішні працівники ДАІ від козирка до черевиків схожі на згаданого сучасника великого Гоголя. А втім, не перевелися! Носівчани ще й досі пам’ятають сержанта-автоінспектора Пармінського М. Може, когось із добропорядних водіїв ще й досі лихоманить від зустрічей з ним. Недовго махав жезлом наліво й направо, розкусили, що це шахрай і шкурник. З цим і відправили з органів. Заслужено...

 Перебирати в пам’яті всіх, що були в службі, напевне, не варто й невдячно. Комусь, може, вистачить наразі із совістю віч-на-віч тепер розмовляти. А ось про одного молодого сержанта є потреба сказати.

 Владислава Веремієнка з колегою Сергієм Дутим свого часу похвалила наша газета. Вони раз, було, з’явились на околиці Носівки й настрахали порушників.

 Похвала по-різному впливає на людей. На цього відвабно. На околицях Влада із колегами тепер не видно. У центрі переважно на п’ятачку, який уже називають жартома іменем двох майорів і сержанта. Тут найвибоїстіша в Носівці дорога, де б, здавалось, і соромно було ставати в ім’я наведення порядку. До речі, зупиняють автоінспектори не тих, хто порушує, а всіх підряд. Можуть і кілька разів.

 -Зброя, наркотики є? – шокує запитанням інспектор шановану людину, депутата районної ради.

 Здебільшого все гаразд у водіїв. Тоді шукай страховий поліс, відмітку лікаря... Хто шукає, і під капотом грязь знайде...

 Такий стиль роботи колеги вже давно мав би упасти в очі старшим по службі, бо сержант таки перевищує свої службові повноваження, попросту збиткується над людьми і правами, якими наділила кожного українця Конституція нашої демократичної держави, яка прагне в європейську цивілізацію. Ось і маємо демократію навиворіт: Люди руки на себе накладають від несправедливих одноосібних постанов із штрафами не підйомними від таких ось азартних автоінспекторів-„мисливців”.

 І все ж думаю про великого українця Миколу Гоголя, у якого 1 квітня славна річниця. І треба ж, майже три століття минуло, кілька епох, поколінь, а ми все прошкуємо в Європу. За культурою, цивілізацією.

 О. НЕСТЕРЕНКО.

 Носівські вісті №13 (9081)