Тема альтернативних енергоносіїв не нова для української громадськості. І газова проблема, з огляду на непрості взаємини, які склалися з головним постачальником „голубого” палива нашій державі, знову підняла проблему до заголовних настільки, що ми, здається, розгубились в реаліях часу, намагаючись рішуче розв’язати їх в одночасі.

 Знову засоби масової інформації навперебій змагаються в повідомленнях про передовий досвід, аж до використання соломи, всього, що горить, - від картоплища, кукурудзиння, а, може, й пересохлого посліду з пасовища поріділих гуртів громадської худоби та сільської череди.

 Було це вже, було. Малесеньким колись водила мене бабуся на храм до самотньої подруги, яка була неспроможна придбати ні брикету, ні завезти дров. Півстоліття тому. Хата в суцільному диму, запахах – не передати, натомість в рушниках, прибрана до свята, хутірська і на той час сприйнятна ситуацією, долею солдатської вдови-колгоспниці, першої пенсіонерки з дев’ятьма рублями соціального захисту від держави.

 Через кілька десятиріч, вже в Носівці, згадується, як у ситуації з потребою економії радили зверху обладнати так звані болер’яни для опалення клубів, інших установ. Придбали їх під адмінтиском низку для району. Згадаймо, чи допомогли, виручили? Забули дуже швидко. Було й інше, перехідне, бо цивілізація все-таки якщо й не галопувала українськими тернами, однак і прискорювалась у часі. Сьогодні комп’ютер уже в багатьох сім’ях, як телевізор. Сучасний мобільний телефон з фотоапаратом чи не в кожного школяра, чимало іншого, що давно зазвичай у жителів Європи, китайців і навіть входить у побут небідних африканців, а ми раптом вертаємо знову до соломи, кукурудзиння, необхідності вирощувати мало не очерет, аби добути тепло. Завтра стане дефіцит на сірники – повертатися в кам’яний вік? Навіщо тоді ми будували світлиці у п’ять-сім кімнат, у два поверхи, об’єднувалися в кооперативи по газифікації. Наш район, до речі, вважай, газифікований. І Україна теж, до речі, на власному „голубому” паливі. Якщо не помиляюсь, тільки в Прилуцькому районі із десяти розвіданих газових свердловин – робочих лише дві. Тоді навіщо нас туманять проблемами, які зовсім обходять кожного з нас, хто уже обома ногами, серцем і розумом цивілізованим життям в українській Європі.

 Немає слів, обставини й здоровий глузд змушують бути ощадливими, використовувати вітер, воду, сонце й, безумовно, ще дешеві джерела для видобутку енергії – побутове сміття, завалені хмизом лісові угіддя, заможні поклади торфу, відходи лісопереробного виробництва тощо.

 Як вихід наразі, в часі, який ми створили для себе. Але завтра, впевнений, все буде інакше. Побагатшаємо неодмінно, вистачить грошей, аби купити газ, вугілля, дрова, щоб не зігріватись соломою та всім іншим, не говорячи вже й про вирощування в сівозміні енергетичного ріпаку на українських чорноземах, ба, навіть, травостою під очерет...

 Люди добрі, та з соломи цивілізовані китайці виготовляють папір, за який можна купити стільки газу, якого вистачить усім.

 О. НЕСТЕРЕНКО.

            «Носівські вісті»  №7 (9075) 14 січня 2009 р.