Минулої середи відбулася колегія, на якій розглядалися підсумки виконання торішньої Програми економічного та соціального розвитку та бюджету району. Наступними питаннями порядку денного обговорювався проект бюджету року нинішнього та вносилися зміни та доповнення до Програми економічного та соціального розвиту району на 2009 рік. По суті, це ті заголовні документи, за якими нам доведеться жити й працювати упродовж дванадцяти наступних місяців. Утім, жвавого ажіотажу та заінтересованості серед присутніх вони не викликали. Більше того, й саме зібрання проігнорували чи не третина з числа членів президії та запрошених.
Звичайно, при бажанні подібну апатію можна було пояснити елементарною байдужістю людей чи тим, що більшість присутніх тут керівників вже просто втомилися безуспішно змагатися з економічними "вітряками". Тож люди добросовісно прослухали звіт першого заступника голови райдержадміністрації Олександра Пухи та начальника фінансового управління РДА Марії Самбур, а заодно й виступаючих, що взяли участь в обговоренні -- заступника начальника районної ДПІ Олену Корінько та начальника управління Пенсійного Фонду в Носівському районі Ольгу Дику. На виступах решти керівників з попередньо обнародуваного списку ніхто не наполягав.
Воно й зрозуміло, чому. У нашому невеликому районі, як у будь-якому нормальному населеному пункті, -- усі на видноті. Тож і біди та проблеми кожного -- як на долоні. Навіщо зайвий раз душу собі та людям ятрити?Тим більше, що основні економічні показники вже були озвучені у виступах доповідачів. А тут ще й сумніви беруть щодо виправлення ситуації на краще. Взяти, наприклад, стрімкий спад показника виробництва промислової продукції, досягти якого "вдалося" переважно за рахунок закриття лише одного, проте найголовнішого в районі підприємства -- цукрового заводу. До речі, сьогодні йому склали компанію ще кілька непрацюючих підприємств -- інструментальний завод "Побідит", молокозавод, "Продагро". Тих же, котрі ще жевріють, можна на пальцях однієї руки перерахувати: кондитерська фабрика "Десна", підприємство по виготовленню цегли, "Формстиль", ще тепляться примарні надії на відродження виробництва на колишньому консервному заводі. Хто зна, яка доля з новими господарями чекає на ВАТ "Носівське хлібоприймальне підприємство", котре після припинення цукрового виробництва чи не найбільше поповнювало місцеву скарбницю.
Не доведеться у найближчому майбутньому сподіватися й на фінансове донорство з боку підприємницької галузі, котра впродовж звітного року виявилася для нас чи не найпріоритетнішою. Привид кризи, шугаючи над Україною, аж ніяк не сприяє розширенню приватного виробництва та вкладання в нього серйозних інвестицій. Утім, не виняток і сільськогосподарське. Вісім господарств з якого у районі хоч і спрацювали торік з прибутками, проте до питання щодо свого розширення підходять неабияк обережно. Наприклад, з трьох запрограмованих до пуску нових доїльних залів дай то Боже запустити в експлуатацію бодай одного. І хоч заради справедливості слід визнати, що цьогорічна Програма економічного та соціального розвитку району складається не з чистих аркушів і в ній чітко визначено пріоритети щодо збереження рівня доходів громадян, поліпшення ситуації на ринку праці, соціальний захист найвразливіших верств населення, підвищення ефективності енергоспоживання, реформування та розвиток житлово-комунального господарства, збільшення рівня соціальних стандартів та якості надаваних послуг тощо, всі ми розуміємо, що більшість з них -- суто декларативні. Виконання їх з огляду на перераховані вище причини, серед яких найголовніша --- відсутність власного виробництва, а, відтак, і наповнюваність бюджету напряму залежить від державної допомоги та підтримки. Принаймні, для нас. Так, скажімо, сподіваємося добудувати п’яту міську школу -- треба тільки, щоб держава допомогла. Здамо в експлуатацію дві водонапірні башти на території міста -- тільки з допомогою державних інвестицій. Продовжуватимемо будівництво доріг та газопроводів -- аби тільки не за свої гроші, яких, зрештою, у нас і до кризи буде не густо. Й подібних проектів у нас чималенько. Натомість держава зі свого боку чіткими цифрами цьогорічного бюджету знову настійливо рекомендує усім нам затягнути паски, залишивши лише дві видаткових статті -- на заробітну плату та оплату енергоносіїв. При цьому не забувши уточнити, що поточні витрати слід буде скоротити на третину. А, налякавши всіх нещодавніми газовими протистояннями, порекомендувала ще й витрати енергоносіїв зменшити на двадцять відсотків...
Не одне покоління радянських людей росло та виховувалося на принципах перехідного періоду, суворої економії, бережливості, пошуку ймовірних резервів та ресурсів. Нова економічна політика, індустріалізація та електрифікація, Велика Вітчизняна війна та відбудова народного господарства після неї. Будівництво соціалізму та перехід до його найвищої стадії -- комунізму. Тривалий період застою й перебудова. А тепер ось вже вісімнадцятий рік торуємо стежину самостійності та незалежності. З одним і тим же нульовим результатом. Таке враження, що сіли в одного човна й поволі собі пливемо однією й тією ж річкою, яка чомусь не має початку й не впадає в якесь одне бурхливе море. І плисти вже стомилися, і причалу немає.
К. МИХАЙЛЕНКО.
№6 (9074) 7 січня 2009 р.
