У кожного покоління свої ідеали і цінності. І хоч час нерідко розвіює їх на крутосхилах вічності, саме молодим і натхненним належить відкривати нові дороги у майбутнє, адже на терезах долі завжди безліч шансів і можливостей для тих, чиє життя у квіту юності. Надто у сьогоденні, яке широко відкриває обрії всьому новому, щодня і щогодини змінюючись, оновлюючись, вдосконалюючись. Немає нині кордонів і забобон для особистості, яка прагне самореалізуватися, проявити свій талант і неординарність мислення, вміння експериментувати і ризикувати. Зрештою, все нове і дивне сьогодні, завтра неодмінно стає звичним і закономірним, гармонійно додаючи своїх неповторних кольорів в спектральність буття.
Так вийшло і з дітищем сучасної молодіжної хіп-хоп культури – брейк-дансом, який із заходу на крилах цієї ж всюдисущої цікавості юних прослизнув і в нашу державу. Для того, аби знайти тут своїх прихильників і завоювати позиції на арені української молодіжної творчості, цьому незвичному танцю зі складними акробатичними елементами знадобилося менше десяти років. За цей час команди танцюристів сформувалися у всіх регіонах нашої держави, стали традиційно щорічними фестивалі від районного і до всеукраїнського рівнів. Нині ж збірна команда України вже представляє свою державу на міжнародній арені, минулоріч зайнявши на фестивалі такого рівня четверте місце. Зважаючи на те, що йшли до цього фактично лише на ентузіазмі, у вузьких рамках любительського захоплення, зроблено справді вагомий крок вперед.
На цьому фоні Носівщина пішла не так далеко, хоч брейк-данс прийшов до нас шість років тому, а носівська команда стала одним із першовідкривачів цього танцю на Чернігівщині. Збереглася вона у своєму первинному складі і дотепер, а ім’я носівчанина Івана Явного стало справжнім символом брейк-дансу у районі. Саме з його легкої руки народилася команда „Be-Side”, згодом перейменована в „Oxi-gam”, склад якої залишається незмінним і сьогодні. З тією лише різницею, що всі її учасники: Анатолій Харченко, Олександр Мозговий, Ігор Шульга, Микола Блонарович і звичайно Іван Явний вже давно не тільки найкращі друзі, об’єднані спільним захопленням, а справжня родина, де кожен -- частинка єдиного цілого, що відобразилося і на назві групи, в якій з’явилась приставка „family”. До неї пройдено довгий шлях не стільки в часовому вимірі, скільки ціною випробувань і труднощів, через які довелося пройти юнакам до втілення своєї мрії від любительських показових виступів на привокзальній площі Носівки до фестивалів обласного рівня, де вони тривалий час були одними з кращих навіть у конкуренції з більш професійно підготованими і фінансово забезпеченими танцюристами з чернігівської школи танцю „Альянс”.
Немало сил доклала команда і для того, аби фестиваль з брейк-дансу став традиційним у щорічній програмі культурно-мистецьких заходів Носівщини. І сьогодні більша частина організаційних питань по його проведенню, у тому числі й запрошення учасників та їх влаштування лежить на плечах носівського „Oxi-gam”, хоч і самі господарі впродовж останніх двох років нечасті гості на сцені рідного міста. Причин тому немало, однак найголовніша з них – тимчасове вибуття з команди Івана Явного. Отримана в результаті нещасного випадку серйозна травма ноги на тривалий час позбавила юнака свободи руху. За висновками медиків вона мала поставити остаточну крапку на його заняттях брейк-дансом, проте через рік він не тільки повністю став на ноги, а й відновив тренування.
-- І це теж завдяки друзям, моїй другій родині, -- сьогодні вже з усмішкою згадує про той чорний період у своєму житті 23-річний Іван. – Не було дня, щоб вони разом чи по черзі не приходили до мене з підтримкою і непохитною вірою в моє одужання. Увесь цей час ми залишалися єдиною командою, що вкотре підтвердило – шість років спільних прагнень, пошуків і неспокою не минули марно. Хоч не досягнуто захмарних вершин творчості, проте сьогодні ми добре знаємо ціну мрії і справжньої дружби.
Їм справді є що не тільки показати хореографічно, а й розповісти на навчальних заняттях з юними, якими займаються ось уже чотири роки, з часів, коли тренувалися у стінах четвертої міської школи. Бажаючих і себе спробувати у цьому незвичному танці тільки з числа учнів школи тоді назбиралося тридцять чоловік. Але в процесі тренувань більшість відсіялась – видовищні елементи брейк-дансу складні у виконанні і потребують наполегливої праці над собою. Багатьом ця ціна захоплення здалася зависокою.
Нині учнів у команди „Oxi-gam” значно менше – третя набрана ними для безкоштовного навчання група складається всього лише з семи чоловік. Це дає змогу приділяти максимум уваги кожному, більш ретельно опрацьовувати елементи тощо. Та й умови для тренувань зараз значно кращі. Минулоріч юнакам нарешті пішли назустріч і надали можливість тренуватися у танцювальному залі районного будинку культури. Тут же Іван Явний працює зараз художнім керівником. Для нього ця робота швидше задоволення, можливість щодня займатися улюбленою справою, доводити своїм прикладом, що сучасна молодь талановита і цілеспрямована, з багатим внутрішнім світом і творчим потенціалом, якому варто дати „зелене світло”, аби в новітній історії рідного краю яскравими зірками засяяли нові імена. І потрібно для цього не так багато – хоча б зрідка виринати з побутової рутини, аби серцем і душею долучитися до споконвіку вічного, святого, що не маючи ціни, коштує найдорожче.
На жаль, з цим якраз у нас і найбільш сутужно. Нині на Носівщині немає жодного місця, де б молодь могла збиратися за інтересами, для спілкування, щоб поділитися своїми вміннями і навчитися нового. Свого часу вирішивши самотужки переламати цю ситуацію у захопленні брейк-дансом, зараз Іван Явний не менш наполегливо і натхненно працює над втіленням в життя свого чергового задуму – створення Клубу юних поетів і письменників Носівщини, пілотне засідання якого відбудеться в приміщенні районного будинку культури 15 лютого о 14.00. І це теж невипадково. Зі словом Іван на „ти” ще зі школи. Перше поетичне хрещення пройшов ще в сьомому класі, коли на директорській контрольній з української мови замість диктанту спонтанно і на одному дусі написав вірш про матір.
Звідтоді його переживання і радощі, хвилююча бентежність і ностальгія, усі найтонші, почасти невловимі відтінки почуттів знаходять своє відображення на папері. У поетичному нотатнику Івана вже назбиралося більше двохсот віршів на різні теми: про кохання і життя, про Батьківщину і на злобу дня... У кожному із них його душа і бачення світу, можливо в чомусь ще сповнене юначого максималізму і перехідних ідеалів, проте в жодному разі не поверхневе, бо усвідомлене, виболене у думках, почуттях, мріях і розчаруваннях.
Жизнь словно кладка кирпичной стены,
Каждый кирпичик содержит мечты,
Там где пробелы-потери людей
Что были рядом с тобой много дней
Мечты ожидания снова мечты,
Проходят спокойно недели и дни,
Кирпичик-кирпичик ещё один ряд,
Года твоей жизни ложатся все в ряд...
У стіні життя Івана Явного ще зовсім небагато цеглин, є куди рости, чого прагнути, зрештою, як і про щось шкодувати, вчитися на гіркому досвіді. Головне знати заради чого, бачити попереду ціль і наполегливо йти до неї, не розмінюючись на дрібниці. Перші іспити з цієї життєвої науки він вже склав на відмінно...
Т.ДАНІШ.
№6 (9074) 7 січня 2009 р.
