Плинність часу і води -- два обличчя вічності. У них особливе призначення і незбагненна таємниця, яку людство прагне розкрити від початку свого існування. Може ще й тому, що є щось справді містичне у тісносплетінні цих двох стихій на лініях життя. Недарма ж говориться, що можна безкінечно дивитися на воду і не стомлюватися у рахуванні часу, який примарною невагомістю спливає між стрілками годинника. Раз усвідомивши це і відчувши, забути неможливо, надто побувавши там, де час і вода стають зримою єдністю безмежжя.

Так вже склалося, що життя носівчанина Миколи Руденка пройшло саме між цими двома берегами. Хоч навряд чи й мріялося тому звичайному хлопчині із далекого тепер минулого, що доля його колись поверне до нових обріїв і пригод, а рідне місто, отчий поріг стане на тривалий час далеким причалом доброти і душі затишку, до якого безліч доріг і лише одна в зворотному напрямку -- обов’язку. Саме йому скоряючись, Микола проміняв улюблену професію електромонтера, яку здобув у Київському залізничному училищі, на палубу корабля і військову спеціальність машиніста флоту. Саме сюди привела його повістка військомату, поставивши перед жорстким іспитом на витривалість.

Син інваліда Великої Вітчизняної війни, він і не думав відступати. А побачивши уперше море, закохався у нього назавжди. Місто-герой Севастополь і військовий корабель „Серйозний” стали його посвяченням у моряки. На борту цього судна Микола Руденко обплив усе Чорне море. Але це був лише початок його морської одіссеї.

Бойове хрещення юнака відбулося вже у Середземному морі, де флот Радянського Союзу став безпосереднім учасником арабсько-ізраїльського військового конфлікту. У цей період старшині М.І.Руденко довелося не тільки удосконалювати майстерність машиніста в умовах постійної бойової готовності, а й опанувати науку ведення бою, стати водолазом-професіоналом. Морські глибини стали для нього такими ж звичними, як земля і повітря. Обстежуючи водні глибини у пошуках диверсійних мін, латаючи бортові пошкодження корабля та виконуючи інші підводні операції, Микола відкрив для себе цілий світ -- неповторний у своїй красі, з особливою атмосферою, яка назавжди оселилася в його серці.

 У складі військового флоту Радянського Союзу М.І.Руденко об’їхав водними шляхами півсвіту. У його пам’яті назавжди залишилися яскраві і красиві картини прибережних міст Середземномор’я, витончена гордість Олександрії і заворожуюча таємничість Єгипту. Довелося повоювати Миколі і в Суецькому каналі. Проте службу закінчував, де й починав -- у Севастополі. Тут закінчилася військова сторінка його життя. Але море залишилося назавжди, хоч більше не довелося борознити його простори.

Звільнившись в запас, Микола повернувся до обраної колись професії залізничника. Тут і дружину знайшов. Разом із Галиною Миколаївною вони виростили двох синів. Тепер вже подружжя на пенсії. Але не старіє душа і в очах Миколи Івановича так само хлюпочеться відгомін моря -- неспокійного і вічно юного. Воно завжди з ним, бо і є самим життям -- прожитим достойно і в ім’я Вітчизни.

Микола Кохан.

 №4 (9072) 24 січня 2009 р.