Немає у житті складнішої науки, ніж людські взаємини. По ній іспити складаємо щодня, спілкуючись з рідними, друзями, колегами, знайомими -- з кимось із щирою радістю, приємністю, з деякими за обов’язком, потребою, до когось із неприязню, претензіями... Та в будь-якому випадку є певна межа, за яку переступати не маємо морального права, бо й вороття почасти немає звідти, де вчинками керують емоції, а злість, жорстокість стають причиною і вирішенням проблеми. Тоді до трагедії лише крок і, на жаль, зробити його легше, ніж опам’ятатися за мить до безповоротності.

 Дійові особи двох драм, які розігралися наприкінці минулого року, сьогодні вже

відповідають за свої вчинки по закону -- відбувають строк у місцях позбавлення волі. Проте, навряд чи межами тюремної камери обмежиться їх спокутування „помилки”, жертвами якої стали рідні люди. Жодним каяттям їх вже не повернеш і усвідомлення цього -- суд без права виправдання на все життя.

 Виховував дружину палицею

 Сусіди згадують, що носівчанин В.Гавриленко ніколи не жив мирно зі своєю співмешканкою Л.Кириленко. Не останню роль у цьому відігравав алкоголь -- обоє частенько зловживали оковитою, під дією якої зазвичай з’ясовували стосунки. Наслідки їх жінка носила, бувало, тижнями -- головні аргументи чоловіка -- кулаки залишали на її тілі відчутні сліди. І того трагічного вечора подружжя поверталося з гостин у родичів напідпитку. Додали дози ще й вдома, після чого, остерігаючись чергової сварки, жінка з дітьми -- чотирирічною Настею та однорічною Юлею вирішила перебути „грозу” у сусідів. Та Володимир швидко знайшов дружину.

 Як показали на суді свідки, бити її він розпочав вже по дорозі додому. Але за версією чоловіка, конфлікт виник вже вдома, коли жінка, начебто, відмовилася погодувати дітей. Щоб переконати її таки виконати свої материнські обов’язки, чоловік вдався до перевірених аргументів -- кулаків. У запалі люті бив дружину руками і ногами, не відчуваючи сили. Але й цього йому здалося замало -- „виховання” довершив дерев’яною палицею.

 Невідомо скільки тривала екзекуція, проте вона стала останньою в житті жінки. Того ж вечора вона померла, за висновком судово-медичної експертизи, від травматичного шоку, що розвинувся внаслідок отриманих численних травм і пошкоджень тіла. Фахівці стверджують, що їх причиною стали не менше 45 ударів в тому числі й тупим предметом, тобто палицею.

 Винуватець трагедії одразу ж зізнався у скоєному злочині, написавши явку з повинною. Однак, навряд чи це йому у виправдання, так само як і доведена медичною експертизою алкогольна залежність і на її грунті психічні розлади. Суд визнав В. Гавриленка винним у скоєному злочині і засудив до восьми років позбавлення волі.

 Строк пішов і хоч за гратами -- найближче майбутнє, воно все таки у Володимира є. На відміну від молодої жінки, без якої сиротами залишились двоє маленьких дітей. На щастя, вони вже мають нову родину. А ось чи знайдеться колись в ній місце для батька-вбивці -- запитання риторичне...

Ревнощі -- мотив для вбивства?

 Для мешканця с. Відрадне М. Штанька відповідь на це запитання стала очевидною у сварці з рідним племінником В. Резаном. З’ясовувати стосунки чоловіки затіяли на подвір’ї винуватиці суперечки – колишньої співмешканки Штанька О.Шнайдер, хоч прийшли до неї з цілком мирними намірами -- допомогти по господарству.

 Зробивши діло, як годиться, випили, почали розмовляти „по душах”. Темою стала, звісно ж, господиня, яку колишній обранець запідозрив у зв’язку зі своїм племінником і неодноразово при свідках погрожував жорстоко розібратися з суперником. І ось випала нагода.

 Невідомо чи народилася у тій п’яній суперечці істина, проте нерви у М.Штанька таки здали -- крапку в ній він поставив ножем. Вистачило всього одного удару в груди В. Резана, аби потерпілий скінчався на місці. Після цього винуватець трагедії пішов до матері вбитого -- своєї рідної сестри, аби повідомити про смерть сина.

 Слідство по цій справі теж тривало недовго. Підсудний навіть не намагався заперечувати свою вину у вмисному, холоднокровному вбивстві. За нього йому доведеться відсидіти за гратами сім років і шість місяців. Навряд чи вони будуть для нього важчими, ніж потреба дивитися в очі рідним. Хоч і це, мабуть, не кара, для того, хто переступив через найсвятіше -- життя людини.

Ю.Супрун,

помічник прокурора в Носівському районі.

№4 (9072) 24 січня 2009 р.