Гай-гай, літа, як бистроногі олені, промчали, пролетіли босоногим дитинством, юнацькими веснами, щедрим +літом і спинились на його порозі у заможній осеневій порі, де кожній гілочці на яблунях в його саду тісно від плодів...
Сімдесят років дарує Михайлу Васильовичу Заболотному цьогорічний січень-побратим долі, як тоді, у далекому передвоєнному 1939 подарував його батькам. Старобиківська семирічка, Ніжинський технікум механізації, Українська сільськогосподарська академія. Все в добрих споминах, як і в кожного з нас про роки навчання, юнацьку пору. Перші кроки у виробничій кар’єрі теж схожі для багатьох ровесників. У 1957 починав свій трудовий шлях бригадиром тракторної бригади Новобиківської МТС, затим – бобровицького колгоспу „Паризька комуна”. Після служби в Радянській Армії продовжує працювати за фахом головним інженером Новобиківського бурякорадгоспу.
Короткі штрихи біографії, але тоді йому вже було 27, а в 36 він був призначений директором Носівського цукрового заводу. В цьогорічному лютому виповниться 34 роки, як Михайло Васильович в цукровій галузі, на чолі великого і дружного колективу, з яким пройшов життя, здобув визнання славою як талановитий керівник і організатор виробництва, автор багатьох раціоналізаторських пропозицій по вдосконаленню цукровиробництва, заслужений працівник промисловості України.
З ім’ям Михайла Заболотного багато пов’язано на Носівщині. Глибока і щедра борозна його справ не лише по розбудові підприємства, цукрозаводськох околиці, а й загалом для соціально-економічного розвитку Носівки та району. Й, зокрема, в зрушенні та прискоренні газифікації, підтримці культури, спорту, освіти й охорони здоров’я. Не перелічити всіх добрих справ. Вони йшли завжди від щедрої душі й зовсім не для того, аби ними пишатися. Інакшим він просто не міг бути. Депутат обласної ради кількох скликань і нинішнього також, обирався до районної і міської рад, активний громадський діяч і шанований професіонал у галузі цукровиробництва на рівні Національної Асоціації „Укрцукор”. Впродовж багатьох років Михайло Васильович був незмінним членом редакційної колегії районної газети й залишився вірним другом „Носівських вістей”.
Багато випало пережити йому й на віку, й за все солодке-несолодке 34-ліття в галузі, якою ще не так давно славилася і Україна, і наша Носівщина. Адже Носівський цукрозавод воістину вважався флагманом цукрової промисловості нашого Сіверянського краю, й у державі був на видноті, працюючи нерідко без міжсезоння ще й на тростинному сирці. Сьогодні вже пізно говорити, потрібна була вона чи ні ця заморська сировина-напівпродукт Україні, як і згодом демпінговий європейський цукор за півціни з усією недолугою економічною політикою, зовсім далекої від підтримки вітчизняного виробника.
Світ став сторчма. Україна так і не набрала цивілізованого досвіду утвердження на солодкому ринку, втратила постійних споживачів за найближчими кордонами на Схід і уже в суверенних державах Середньої Азії, Закавказзя. І виявились ми, зрештою, й собі непотрібні з цукром, не те що в Європі. Рік за роком падають, вирізуючись, заводи-велетні, скорочуються на тисячі гектарів лани під цукристими. Зловісна тінь нависла й над нашим.
Що він один, навіть з кількома однодумцями-патріотами міг зробити, скажімо, й торік? Адже усього трохи більше 40 тисяч тонн цукросировини вирощено в районі. А завод повністю був підготувався до сезону. Розпочати й провести переробку – означало б взяти до всіх проблем з непосильною економічно-фінансовою ношею ще й нові багатомільйонні збитки, пережити газові перипетії, які б ще були попереду.
У Заболотного чиста совість перед славетною історією свого підприємства, колективом, який залишиється на роздоріжжі – це головне, що його втішає на порозі дати, яка мала б звучати в інших акордах. Але із пісні слів не викинеш, як і цієї нелегкої сторінки, яка додала йому немало болю і карбів на серце, не раз підкошувала в здоров’я останніми роками. Та він як справжній, мужній воїн тримався й тримається. Останній герой мого і нашого спільного часу перемін, яких ми не бажаємо нашим внукам, бо дітям вони вже дістались теж.
Але це вже інша тема, якої не хотілося зовсім пускати навіть тінню на Ваше свято, шановний ювіляре. Свято, де за трьома прекрасними празниками, які щойно відзначили, й Ваше поважне сімдесятиліття. А наче вчора все було. Перше побачення з Носівкою, понад тридцять літ в неспокійних турботах земляцької родини, завод, у славетну історію якого Ви каліграфічним почерком вписали гідно й свої рядки. Честь Вам і слава, генеральний директоре – талановитий керівник, прекрасна людино. Спасибі Вам за добрий життєвий приклад бути справжнім громадянином і патріотом своєї землі, будівничим і творцем. Довгих літ Вам у доброму здоров’ї, любові рідних й поваги друзів. Хай Вам щастить.
О. НЕСТЕРЕНКО.
№4 (9072) 24 січня 2009 р.
