Призначення людини на землі та індивідуальна роль і самоутвердження кожної особистості в житті -- завжди актуальна і найблагодатніша тема для роздумів філософських умів, в якій скільки прикладів, стільки і висновків. Зрештою, це питання у свій час турбує кожного, хто шукає свою стежину в житті, вимірює на своїх вагах поняття „свого місця”, яке не так просто розпізнати, навіть знайшовши. На жаль, і в сучасному світі можливості рідко ходять поруч з прагненнями, а покликання не значиться в синонімічному ряді слова „професія”. Хоча, що відрадно, і в цьому, як в усьому, є свої винятки із правил, бо творцями, першовідкривачами, непересічними талантами таки народжуються, а не стають.
Ось і в стінах Носівської селекційно-дослідної станції за майже сторічну історію її існування випадкові люди ніколи не працювали. У цьому царстві ЇЇ Величності Науки небагато трудівників, проте розум і серце кожного з них повністю належать їй -- завжди багатогранній, таємничій, невичерпно багатій на пошуки й відкриття. Напевно, таки невипадково і стежина Наталії Миколаївни Буняк -- добре знаного на Носівщині досвідченого економіста-аграрія, кандидата економічних наук, жінки з активною життєвою позицією і неординарним розумом три роки тому завернула до порогу досліднянців, яких на той момент економічні буревії вже встигли закрутити у вирі, далекому від звичних дослідницьких буднів. Новий час нові диктує умови і постала потреба не тільки винаходити, але й шукати шляхи реалізації своєї продукції застала науковців, м’яко кажучи, зненацька. З унікальними можливостями в лабораторіях і на дослідницьких ділянках, вони виявилися абсолютно безпорадними перед жорстким обличчям ринкової політики. Тому саме на плечі новопризначеного керівника лягло непросте завдання поставити станцію під вітрила конкурентоспроможності у сьогоднішньому нестійкому і мінливому фінансово-економічному океані держави. А що допомоги в цьому чекати нізвідки, Н.М. Буняк переконалася дуже швидко, адже хоч підприємство і залишається у власності держави, її зацікавленість у роботі досліднянців зводиться хіба що до реєстрації виведених ними сортів сільськогосподарських культур.
Якою ціною це дістається самим науковцям, та чи й коректно взагалі оцінювати у грошовому еквіваленті неспокій і геніальність мислення цих людей -- питання риторичне, хоч для Наталії Миколаївни воно щодня у нових відповідях, бо в її колективі немає виконавців і підлеглих. Кожен спеціаліст -- неординарна особистість зі своїми поглядами і думками, унікальний і незамінний на своєму місці. Їм є що сказати і відкрити світові, не бракує бажання ділитися відкриттями і результатами напруженої праці, які добре відомі далеко за кордонами України, але чомусь так низько поціновуються у рідній державі.
Директор не приховує смутку, гортаючи сторінки вітчизняного реєстру сортів. З кожним роком у ньому все більше іноземних назв, хоч більшість із цих сортів мають вітчизняні і нерідко кращі аналоги. І надбання Носівської селекційно-дослідної станції приносять багаті врожаї на полях практично всіх областей України. Та досліднянці від того не багатіють, хоч і це не головне, бо ніколи не були заможними. Найбільшою тривогою у їх серцях -- майбутнє справи, якій віддали життя. З п’ятнадцяти наукових співробітників станції, наймолодшому за сорок років, а головний науковий співробітник, селекціонер вівса Олександра Пилипівна Матрос розміняла вже сьомий десяток. Давно на пенсії і доктор сільськогосподарських наук, за сумісництвом професор Національного аграрного університету Віктор Варфоломійович Скорик. Проте на відпочинок вони, як і більшість колег, не збираються. Просто у їх понятті і свідомості запал науковця не має трудового стажу і пенсії, а вік, збагачений досвідом, тільки в поміч новим пошукам. Щоправда не по силам вже самим переносити мішки з зерном, доглядати за рослинами на ділянці від посіву до збору врожаїв. Та мусять тягнути і цей віз, бо молодої зміни, видно, ще довго чекати.
* Прийшов до нас кілька років тому молодий хлопчина практикуватися після навчання, але хоч і сподобалося тут йому, було чого повчитися у досвідчених науковців, протримався недовго, -- з гіркотою говорить Наталія Миколаївна. -- Якою б цікавою не була робота, як би не захоплювали дослідження, не довго проживеш в кімнаті гуртожитку, що на третьому поверсі, в якій ледве-ледве є лише необхідний мінімум, а холодної пори температура дорівнює вуличній. Це вже цьогоріч нам вдалося, нарешті, перейти на автономне газове опалення, тож хоча б в лабораторіях буде тепло. Але від того перспектив для молодих спеціалістів не побільшало, надто з наданням власного житла. Тож вибирати тут особливо не доводиться, хоч професія селекціонера нині затребувана і перспективна. Але почасти коштує вона задорого і зовсім не в грошовому еквіваленті... Щоб сіялось і родило треба бути творцем – її афоризм й істина, яку Наталія Миколаївна чи не найкраще усвідомила за короткий період свого керівництва станцією. Вперше поринувши в її неповторну атмосферу, де природа схиляється до трудівничих рук і щодня твориться маленьке диво відкриття, вона відкрила для себе цілий світ. Тут не думають про винагороду, просиджуючи годинами біля мікроскопа, турботливо досліджуючи кожну зернинку. А з якою безкінечною любов’ю науковці доглядають за кожною рослинкою, скільки світла і тепла променіє в їх поглядах, коли вони поспішають до своїх ідеально чистих, без жодної зілинки ділянок!
Цим вони живуть і безмежно радіють, що після призначення нового директора на полях нарешті з’явилося добриво, почала хоч і повільно, але оновлюватися техніка та й перебоїв із заробітною платою немає. А ось фінансово-економічна криза вдарила по найболючішому -- повні засіки насіння щедрого минулорічного врожаю щодня ятрять душі тривогою: чи знайдуться на нього покупці серед господарств, більшість з яких змушені затягнути паски економії, і якою буде закупівельна ціна в умовах нинішнього економічного хаосу і недолугої політики -- спрогнозувати фактично неможливо.
-- Жодних гарантій немає і не може бути в країні, де політика твориться лише заради політики і на користь окремих осіб, а не на благо всього народу, -- як депутат районної ради, пройшовши вищу партійну школу і маючи за плечима великий досвід роботи в партійних органах району, Н.М. Буняк має з цього приводу свої переконання і висновки, які стосуються не тільки сфери діяльності досліднянських науковців і аж ніяк не на користь політикам усіх рівнів.
Хоч зрештою, багато змін у її поглядах сформувалися саме тут, в оточенні людей, які є справжньою інтелектуальною елітою і гордістю своєї країни, які щодня творять в лабораторіях і на полях добробут і благополуччя України, проте залишаються забутими на її задвірках. Наперекір всьому вони вірять у краще. І в себе. Тому планів у досліднянців і на цей рік -- не злічити. Але на противагу голослівним обіцянкам з владних кабінетів, вони не розминуться з ділом. У державному реєстрі неодмінно з’являться нові сорти, виведені Носівськими селекціонерами, вродить на полях ваговитий колос нового врожаю. Його поки що є кому вирощувати, але все менше стає зрозумілим для кого.
... Під затишним покривалом сліпучого снігу мирно спить до весни земля. Умиротвореністю і спокоєм віє від природи. Вона ніколи не ставила ціну на свої дари і нині не в торгах за свої багатства. Тільки б господар був біля неї -- справжній, з натрудженими руками і небайдужим серцем, а не випадковий гість, яких дедалі більшає у селах. Все тихіше стає на цих острівцях колишнього благополуччя, але не бідніють вони на головне -- щедрість своєї краси і затишок для душі.
-- Лише тут дихається так вільно і найкращими ліками від усіх недугів -- безкраї обрії і високе небо, -- більше до себе говорить Наталія Миколаївна гублячись поглядом в білому морі полів. -- Люди прагнутимуть до цього завжди, але як не сумно це констатувати, безповоротно відходять у минуле часи, коли село було осередком виробничої потужності держави. Тут житимуть завжди, але працюватимуть у містах, що нині є звичною картиною за кордоном. Прикро, проте спинити цей процес ми не в змозі. Залишається лише підготуватися до нього. Але ми, як завжди, спізнюємось, поспішаючи...
Тамара ДАНІШ. с. Дослідне
№3 (9071) 17 січні 2009 р.
|