Багата кутя відійшла, розділена з родиною, сватами, дітьми, внуками, які нащебетали ранню весну, погоже літо і щедру осінь. І чхати захотілося на світову фінансово-економічну кризу й навіть те, що від низького тиску погас котел у квартирі. Було по-справжньому запереживали з дружиною, поки відновився тиск у мережі.

 Чесне слово, на адресу сусідів, від газового достатку яких залежимо, жодного лихого слова не сказав, натомість попросивши вибачення, а в Бога – послати їм мудрості, терпіння. Зрештою, українці переважним числом ніколи не були ворогами російському народові. Воістину, пани чубляться, владці глузд втрачають – і звідси Батурин, Крути, Голодомор... І газовий конфлікт у цьому ряді. Ми не з ними – вони проти нас.

 Знову ж таки ні моя сестричка в далекій Якутії, родичі й друзі по всіх російських усюдах з такими ж почуттями, як і я, як мільйони українців, яким долею судилося жити на кордонами України, не схвалюють позицію і своїх газових магнатів, і владців на найвищому Олімпі держави, яка прагне бути першою. Американці із-за океану жорстко критикують росіян. А ось консервативна Європа не з нами, а з сильнішими в цьому світі. Хіба не очевидно й зрозуміло, що Україна не вперше під ногами двох агресивних розлючених „слонів”. Не хочу передбачати, чим кінчиться газове протистояння, але, вже очевидно, не на нашу користь.

 Ось така нам випала Багата кутя під Різдво і, здається, й Щедра напрошується без смальцю, читаймо без газу. Може, зайдемо все-таки до сусідів друзями, з якими, власне, нам і ділити нічого, бо, вважай, все і вони розділили, і ми, защедруємо за звичаєм слов’янським і відкинемо всі розмови про те, хто і кого шантажує. Це – шанс в передднівку щедрого вечора, крок до миру, злагоди між двома державами, тим більше народами, пов’язаними багатовіковими узами і приреченими жити в дружбі, повазі один до одного і, якщо хочете, по-родинному, в любові, а не в зневазі, якою атомно заряджають нас.

 Тому готую кутю для друзів із надзвичайно особливим бажанням, аби хоч цей Новий рік за старим стилем, нарешті, прогнав рік старий, і усміхнулася по-весняному доля багатостраждальній Україні і нашому народові. Кажуть, далекі пращури ще дохристиянських часів зустрічали Новий рік не взимку, а навесні, засіваючи, зокрема і в домівках, і в полі на добрий врожай, щастя, здоров’я, добро в родинах.

 Засіваю у вас, дорогі мої земляки, у всіх і в кожного, відсторонившись принципово від усього лихого, залишившись тільки з найулюбленішими святами і правом спілкуватися з вами.

 Засіваю й найщиріше бажаю не старіти, не самувати й ніколи не плакати нашим матерям, бути завжди з весною, розділеною любов’ю нашим любим донькам і синам, усміхненої долі внукам, які ще живуть в казках, зокрема, й новорічних світлих вечорів, бабусям і дідусям, яких Бог тримає в світі для внуків, а рідній Носівщині -- майбутнього в розвитку, перспектив БУТИ, а не виявитись розділеною адміністративно-територіальною реформою, до якої нас уже підвели впритул.

 Сійся-родися успіхами на селянській ниві, веселими святами на кожній вулиці, шаною до справжніх господарів нашого життя – хлібороба й підприємця, вчителя й лікаря, працівників всіх галузей, які невтомно дбають, аби Носівщина справді розквітла в добрі й достатку.

 Буду щасливий всіх вас бачити на куті, яка нас об’єднує, й у ці Різдвяні святкові дні, і, сподіваюсь, назавше оперевеслить в земляцькій родині і в почуттях українства в собі й повазі до інших народів. Хай щастить вам у всьому, збудуться найкращі побажання, задуми, мрії, які поклалися під новорічну ялиночку.

 Засіваю... Будьмо людяними, щедрими, добрими, красивими душею і найбагатшими цим. Інакше, для чого тоді й жити?! Святкуймо Різдво Христове.

О. НЕСТЕРЕНКО.

№2 (9070) 10 січні 2009 р.