ВІД ОДНІЄЇ ДОБРОЇ СПРАВИ ДО ІНШОЇ - 26 Травня 2009 - "Носівські вісті"

У Героя України Леоніда Григоровича Яковишина черговий ювілей. Скільки всього їх було на його довгій і багатій життєвій ниві -- не станемо рахувати, та він і сам не любить це робити. Бо Леонід Григорович живе не від ювілею до ювілею, а від однієї доброї справи до іншої. І їх значно важче порахувати, ніж ювілеї. Адже цей Чоловік у дорослому житті, напевно, і дня не прожив, щоб не залишити на землі якусь добру справу.
Уже в перший рік практичної роботи старшим агрономом в радгоспі «Мирогощанській» на Ровенщині Леонід Яковишин підтвердив одержаний в Уманському інституті фах вченого агронома, і молодого фахівця запросили на посаду старшого агронома районного управління сільського господарства.
Через чотири роки після інституту була така ж посада в обласному управлінні, а в 27-річному віці Леонід Григорович уже керував Костопільським районним управлінням сільського господарства.
В ті часи для сина простих батьків такий стрімкий кар'єрний ріст був можливий лише завдяки вмінню і працьовитості. Саме ці важливі життєві людські риси і творять на землі добрі справа. У нашого ювіляра вони присутні ще з дитинства. А особливо розкрилися, коли Леонід Григорович у 1970 році був призначений на посаду директора Майнівського радгоспу -- технікуму.
Після першого ознайомлення з цим великим науково - виробничим господарством у молодого керівника (тоді він не досяг ще навіть Христового віку) склалося гнітюче враження. Урожайність зернових -- 16 центнерів, як у відсталому колгоспі. Земля оброблялася абияк. На фермах теж багато непорядку. Слабка матеріально -- технічна база. Спорудження нових корпусів технікуму на околиці Бобровиці велося, як мокре горить. Наяву кадрові проблеми на виробництві і в технікумі. Перше, що майнуло в голові нового директора: як можна на такій базі навчати кваліфікованих фахівців? Водночас порадувало те, що неважко було встановити причини такого становища. Головні з них -- відсутня належна трудова і технологічна дисципліна. Леонід Григорович добре знав, як вирішити цю проблему.
Найперше, що зробив новий керівник -- значно оновив команду управлінців. На посаду свого заступника з виробництва запросив молодого викладача технікуму Валентину Чернякову, яка мала досвід практичної роботи у великому радгоспі. Тваринницьку галузь очолив завідувач відділом технікуму Борис Борщ. Головним агрономом призначив Олександра Савицького, якого згодом забрали в районне управління. Нові фахівці очолили основні виробничі підрозділи. Нові вимого поставлені перед старими управлінськими кадрами, передусім у плані виконавчої і технологічної дисципліни. Тоді ще молодий керуючий відділком Віталій Євстратенко і досі пам'ятає, як позбувся солідної винагороди через те, що неякісно було виорано одне поле на його відділку. Після цього він зрозумів, що новий директор не на жарт взявся наводити порядок. Він нікому не дозволить працювати абияк.
Результати діяльності Яковишина на посаді директора радгоспу -- технікуму не забарилися. Уже через три роки урожайність зернових, картоплі, кормових коренеплодів майже потроїлася. На 35 відсотків зросла продуктивність худоби. На 75 відсотків збільшилися прибутки у виробництві, на 65 -- зросла зарплата працюючих. Втричі більше грошей стали вкладати в капітальне будівництво.
Головні досягнення нового директора за перші три роки -- наведення порядку у виробництві, впровадження нових технологій, зміцнення матеріально -- технічної бази і підвищення добробуту працюючих. Це відбулося не помахом чарівної палички, а повсякденною вмілою працею.
Проте навіть грамотно поставлене виробництва на потрібні рейки потребує подальших немалих зусиль, щоб не зупинилося, а набрало ще більших обертів. Це добре розумів Леонід Григорович. Водночас він усвідомлював, що головне завдання радгоспу --технікуму -- навчати кваліфікованих фахівців для головної галузі держави -- сільського господарства. Тож після наведення порядку у виробництві, він активно взявся за технікум. Заступником директора з навчальної частини призначив свого бойового заступника з виробництва Валентину Онисимівну Чернякову. У навчальному закладі повіяло новизною від молодих викладачів Капіносів, Бабійчуків, Мартишевських, Змігродських, Мацаків та інших.
Будівництво нових корпусів технікуму гальмувалося нерегулярним фінансуванням з Києва, бо ЦК партії не затвердив повного кошторису. Яковишин знайшов вихід навіть з цієї непростої ситуації: щоб не гаяти час, частину прибутку, одержаного на виробництві, спрямував на спорудження технікуму. Чиновники розцінили це як порушення фінансової дисципліни і вліпили директору догану. «За плечима її не носити, -- заспокоїв себе Леонід Григорович. -- А будівництво ожило.»
Наступну догану одержав ініціативний керівник за перевитрату кошторису. Знову стерпів, хоча відчував несправедливість. Адже додаткові кошти пішли не бозна куди, а на те, щоб із «сіренького» за проектом навчального корпусу зробити справжній палац науки, щоб територія виглядала належним чином, щоб викладачі мали цивілізоване житло.
В1978 році, коли святкували новосілля уже не Майнівського, а Бобровицького технікуму, комісія з Києва дала високу оцінку старанням директора і його команди. Адже такий навчальний заклад не соромно було показувати навіть зарубіжним гостям. За це Яковишину висловили усну похвалу, і ніхто не вибачився за догани.
Значно оновлений і піднятий на високий рівень Бобровицький радгосп-технікум став базою для проведення різноманітних обласних, республіканських і навіть всесоюзних нарад. У 80 -- ті роки минулого століття Бобровиця побачила перші іноземні делегації, яких привозили в технікум і на поля господарства. Водночас директор не був обласканий партійною владою. У фаворитах ходили інші. Вони й високі державні нагороди одержували, а Яковишину, результатами роботи якого захоплювалися навіть зарубіжні гості, влада виділила лише одного скромненького ордена «Знак пошани». Відомі й причини такого ставлення представників влада до кращого керівника великого господарства: він ніколи не гнувся перед чиновниками, особливо бездарними, ніколи не виконував їх безглуздих вказівок.
Членом бюро райкому партії Леонід Григорович став теж уже коли при Горбачові зявилися перші паростки демократії і стало можливим таємне голосування на пленумі райкому партії. Хоча про авторитет і вміння цієї людини може засвідчити і той факт, що він із своєю командою здобув перемогу на виборах до Верховної Ради на окрузі, де переважна більшість виборців була з чужого району і де балотувалися перший партійний секретар цього району, відомий генерал з Києва, інші впливові столичні і місцеві чиновники.
Директор з провінції став авторитетним і у парламенті першого скликання. Його обрали керівником депутатської групи, доручили очолювати підкомісію комітету. А після закінчення депутатської каденції Яковишина запросили на посаду радника прем'єр --міністра.
«Я думав, що з Кабміну зможу більше допомогти селу, ніж з парламенту. Але помилився. -- згадував Леонід Григорович. -- Там панували інші настрої: як найбільше обібрати селян. До того ж насувалося кимось добре сплановане руйнування колгоспів. І я повернувся в рідне господарство.»
Яковишин не консерватор, а прихильник прогресивних форм господарювання. Він з перших років на посаді директора постійно шукає досвід і впроваджує нові технології, в тому числі і в управління. Першим своїм учителем вважає прославленого хлібороба, двічі Героя Соціалістичної Праці Володимира Плютинського з Рівненщини. Особисто вивчав досвід американських, австрійських, німецьких, голландських сільгоспвиробників. Але
він проти тих диких методів проведення реформ на селі, які запроваджені в Україні, коли на очах руйнувалося все, роками нажите.
Радник прем'єра не силах був кардинально щось змінити, бо машину руйнування мільйонів і збагачення одиниць запустили більш впливові чиновники з набагато вищими владними повноваженнями. Тому Леонід Григорович поспішив з Києва, щоб рятувати те, що можна було врятувати на його рівні. І він врятував від повного руйнування більше десяти зруйнованих господарств, допоміг ряду селам газифікуватися, створив нові робочі місця, не дав зарости бурянами ЗО тисяч гектарів землі.
Управляти таким великим господарством неможливо без добре підготовленої і злагодженої команди. її кістяк директор створив ще в перші роки роботи на цій посаді. Першим заступником у нього й досі працює Валентина Онисимівна Чернякова. Більше 20 років очолюють головні галузі Галина Петрівна Мацак, Василь Сергійович Нестерук, Микола Іванович Ковчежнюк, Мирон Романович Кізяк. Тривалий час працював головним бухгалтером Станіслав Йосипович Масилюк, а коли вийшов на пенсію, справу передав зятю Івану Григоровичу Грабовому. Лише недавно пішов на заслужений відпочинок ветеран господарства, заступник директора з економічних питань Валерій Григорович Руденко, але він завчасно підготував собі заміну -- Василя Романовича Пустовойта. По 20 і більше років працюють керівники підрозділів, фахівці вищої і середньої ланки. За останні роки управлінську команду поповнили молоді фахівці. Директор вміло веде їх до кар'єрних вершин, водночас не терпить бездар і лежнів. Влаштуватися до нього на робота «по блату» неможливо, якщо претендент не відповідає потрібним для успішної праці критеріям.
Такими керівниками, як Яковишин, народжуються. І задатки розуму та працьовитості теж від батьків. А вже розвинути ті задатки зумів сам Леонід Григорович. Він все життя працює не за нагороди і славу, а в імя конкретних справ на землі. Проте нарешті і нагорода знайшла свого героя: 23 серпня 2004 року тодішній Президент Леонід Кучма вручив Леоніду Яковишину зірку Героя України. Одначе висока відзнака добавила не лише слави, а й заздрісників.
Здається, такого керівника в районі повинні на руках носити: створив одне з найкращих в Україні господарств, дає роботу з регулярною і високою оплатою 1700 людям, очолюване ним господарство на 60 відсотків формує районний бюджет, дає левову частину валового виробництва зерна і мяса, допомагає газифікувати, ремонтувати дороги, школи та дитячі садки, набудував у Бобровиці до півтори сотні квартир, спорудив крупяний завод і одне з найкращих в Україні сушильне господарство... Та хіба перерахуєш у газетній публікації все, що зробив Яковишин у нашому районі? І за це часті підніжки з боку окремих місцевих владних чиновників, які часто міняються в районі і області, а Яковишин успішно працює при будь -- якій владі, і навіть при нинішній економічній кризі?
«Криза в головах державних керманичів, -- сказав Леонід Григорович. -- А наше господарство торік уклало у розвиток 47мільйонів гривень і в цьому році, якщо природа посприяє, не менше освоїмо капіталовкладень. Зарплату регулярно виплачуємо, причому вищу, ніж до кризи. І про соціальну сферу не забуваємо.»
Недавно по Новій Басані хтось запустив плітку, що ГОВ «Земля і воля» опинилося на грані банкрутства. Бо комусь не подобається, що багато власників земельних паїв більше не хочуть віддавати в оренду свою землю невмілим інвесторам і укладають угоди з товариством «Земля і воля».
Що сказати таким пліткарям? Побійтеся Бога і перестаньте обманювати людей заради якоїсь власної користі. Господарство Яковишина вистояло ще в гірших умовах і, як кажуть в таких випадках зловмисникам, не дочекаєтеся..
Григорій Войток,