Чи треба враховувати при плануванні будівництва нових об’єктів думку людей, що мешкають на прилеглих територіях? Що важливіше – права сотні людей, які проживають поряд з торговим центром, що будується, чи перспектива розвитку міста?

Виявляється, що українці дуже по-різному відповідають на ці запитання. А з огляду на прогалини в національному законодавстві, останнім часом ці суперечки частіше розв’язуються на вулицях.

Пікети органів влади і місцевого самоврядування, блокування будівельних майданчиків та автотрас, побиття протестуючих так званою «службою охорони» компаній-забудовників – здебільшого саме такий досвід участі української спільноти в "обговоренні" проектів забудови територій.

Інші моделі в наших реаліях є, скоріше, виключенням із загального правила. Українські чиновники та бізнесмени ще не навчилися приховувати своє здивування та роздратування у відповідь на твердження про те, що будь-який будівельний проект має бути схвалений громадою, що мешкає в районі забудови.

У пошуках "ідеальної моделі" ми спробували вивчити досвід Польщі, з якою нас єднає спільна історія й ментальність. Польські експерти, з якими нам вдалося поспілкуватися, стверджують, що участь громадськості у процесі містобудування є обов'язковою у населених пунктах Республіки Польща.

Публічних консультацій із громадськістю вимагає національне законодавство і політика надання коштів структурними фондами Євросоюзу для розвитку територій. Найбільш уживаними формами залучення мешканців до обговорення містобудівної документації (у т.ч. і генерального плану) та будівництва окремих об'єктів у Польщі є інформування та обговорення з мешканцями планів щодо майбутнього будівництва та проектів нормативних актів.

Однак це не означає, що у Польщі відсутні конфлікти у сфері містобудування. За словами професора Варшавського університету Богдана Яловецького, мешканці завжди проти будь-якого будівництва біля них.

Нерідко в Республіці Польща економічні інтереси беруть гору, депутати та посадові особи дають дозвіл на будівництво, і тоді незадоволеним мешканцям нічого не залишається, як звертатись до адміністративного суду. Наприклад, конфлікт навколо забудови житлової частини Варшави мережею торгівельних закладів (сучасний район столиці, що має назву «Аркадія») було вирішено через суд на користь інвесторів. Однак ціною у 2 мільйони злотих.

Чим раніше розпочато діалог з мешканцями, тим менше вірогідність поглиблення конфлікту, виникнення протестів, критичних для депутатів та посадових осіб публікацій у ЗМІ.

«Чиновники побоюються публічності і часто критичні статті у пресі є одним із найбільш дієвих засобів здійняти галас і в такий спосіб вплинути на рішення депутатів у Варшаві», - каже Ізабела Край, журналістка відомої газети «Життя Варшави».

«Із громадськістю іноді важко консультуватись, бо її представники не завжди дають компетентні рекомендації. Але ми маємо це робити, бо це наш обов’язок у демократичному суспільстві», - підкреслив в інтерв’ю представник Варшавського відділу з питань архітектури Войцех Бартощук.

«Після ознайомлення з особливостями залучення мешканців до формування містобудівної політики у місті Варшава на наші реалії також хочеться реплікувати окремі успішні моделі, - поділилась враженнями від польського досвіду голова Східноукраїнського центру громадських ініціатив (СЦГІ), Юлія Ращупкіна.

«Хотілося б, щоб українські депутати та держслужбовці бачили у громадськості не лише виборчу масу, але й повноцінних суб’єктів вирішення питань місцевого значення – консультувались та прислухались до думок мешканців.

Тим більше, що у сфері містобудівної діяльності, для цього тепер є прямі законодавчі підстави. Зокрема, новодіючий із 14 жовтня цього року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» передбачає, що «громадському обговоренню підлягають розроблені та погоджені в установленому законодавством порядку проекти місцевих правил забудови та проекти містобудівної документації (генеральних планів населених пунктів; детальних планів територій; проектів забудови територій; містобудівного обґрунтування розміщення об'єктів містобудування)».

А що ж в нас? Наприклад, керівник нікопольського міського управління архітектури Василій Повстюк вважає, що українське суспільство ще не дозріло до участі в ухваленні проектів забудови. Таку думку він висловив на містобудівний раді за участю експертів коаліції громадських організацій „Впровадження прозорих та вільних від корупції механізмів забудови”.

У той же час Василій Логвинович впевнений, що процес узгодження з громадськістю проектів забудови в Нікополі відбувається за чітким дотриманням усіх вимог діючого законодавства: громадськість заздалегідь інформується про наміри інвестора збудувати об’єкт в тому чи іншому місці, відбуваються суспільні слухання, під час яких громада може схвалити або заблокувати забудову.

Головний архітектор з неприхованим жалем згадав про два випадки, коли мешканці «ветували» будівництво, і місто втратило перспективних інвесторів. Точку зору пана Повстюка можна зрозуміти - як керівник управління архітектури він зацікавлений у розвитку інфраструктури міста й переймається тим, що невисока інвестиційна привабливість Нікополя не дозволяє здійснитися цим планам.

Але навіть це не може бути основою для того, щоби позбавляти громаду права знати і брати участь у прийнятті рішень. Бо дуже часто – і сам Василій Повстюк визнає – об’єкти, що будуються, несуть в собі загрозу вже існуючим будівлям.

Треба відзначити, що мешканці Нікополя, з якими нам вдалося поспілкуватися, були більш стримані у своїх оцінках. Вони говорили, що, як правило, вони не мають доступу до інформації про будівництво, що планується: навіть вже після огородження будівельного майданчику парканом буває складно дізнатися, що ж збираються будувати на цьому місці й хто веде роботи.

Щоправда, Нікополь далекий від того, щоби претендувати на лідерство з порушень прав громадян в процесі забудови. Їх кількість зростає пропорційно розміру й, відповідно, інвестиційній привабливості міста. Найгостріші конфлікти відбуваються в столиці, де ціни на нерухомість найвищі, й заради отримання прибутків інвестори разом з корумпованими чиновниками готові зайти дуже далеко. Нерідкими є випадки погроз фізичної розправи в адресу найбільш активних членів громади, які мобілізують киян на протест. І як не прикро, нерідко ці погрози небезпідставні.

На відміну від більшості українських міст, Київ може похвалитися досить довершеною нормативною базою: Київрада кілька років тому схвалила декілька важливих нормативних актів, що регламентують процедури землевідводу, підготовки проекту забудови й узгодження його з громадськістю.

Але, як стверджують лідери ініціативних груп, що протидіють незаконній забудові, у більшості випадків громадське обговорення фальсифікується.

Не афішуючи цю подію серед мешканців прилеглих територій, інвестор проводить громадське слухання, на якому присутні громадяни, що не мають місцевої реєстрації. Отримуючи по 50 гривень за двадцятихвилинний захід, вони одноголосно голосують за вигідні забудовнику рішення.

Активістам ініціативи "Збережемо старий Київ" вже вдалося зірвати декілька подібних "слухань".

Як бачимо, українська модель узгодження з громадськістю будівельних проектів ще досить сильно й не в кращий бік відрізняється від польської. Нажаль, наші співвітчизники ще не вміють використовувати для захисту своїх законних інтересів правові механізми. І винні в цьому не лише недоліки судової системи, в незалежності якої є багато підстав сумніватися, але й апатія, страх і низький рівень правової культури громадян.

«Руїна не в сортирах, руїна в головах» - нажаль, за майже сто років ці слова нашого геніального земляка так і не втратили свою актуальність.

 9.12.2008 р. Костянтин РЕУЦЬКИЙ

http://val.ua/ukraine/194729-print.html