НА ПОРОЗІ У ШИРОКИЙ СВІТ - 31 Травня 2009 - Неофіційний сайт сектору

   І знову на чаруючому й завжди новому рубежі весни і літа звучить малиновий перезвін вічно юного шкільного дзвоника. Комусь він провісником безтурботності літніх канікул, декому - таємничим незнайомцем, з яким ще прийде час познайомитись і навпаки - вкотре зустрітись на хвилях ностальгії. І лише для випускників він звучить по-особливому, так, як не звучатиме у житті більш ніколи, бо не повторити дитинство і щемливу мить прощання з ним.
    Сотні мрій і тисячі доріг попереду у цих юнаків і дівчат, які сьогодні роблять перший крок у невідомість. Для них уперше літо -- не пора відпочинку, а найважливіший іспит на зрілість, який не тільки підіб’є підсумки одинадцяти років, проведених за шкільною партою, а й видасть путівку у дорослість. Кожному по по знанням і таланту вона, заслуженою нагородою за наполегливу працю над собою і не без усміху удачі, яка кожному відділить по промінчику. Ним потрібно лиш правильно скористатися, зуміти зробити правильний вибір, адже у кожного з випускників разом з атестатом у руках -- ниточки від безлічі шансів на удачу. І, за великим рахунком, якщо й важливо, то й багатьох аспектах не визначаюче, у місті чи селі закінчили вони школу, які мають фінансові можливості. Знання і нині не перевелися у ціні, а потреба у розумних, освідчених спеціалістах у сучасному світі - на найвищому щаблі актуальності. Час динамізму і стрімкого руху вперед вимагає відповідної підготовки і, якщо хочете, характеру - неспокійного, рішучого, сміливого на ризик і нові починання. Ці риси завжди були визначальними для молодого покоління, надто   для сьогоднішнього - не скутого умовностями і забобонами, значно багатшого на можливості й засоби їх використання.
   У цьому випускники Держанівської школи анітрохи не поступаються ровесникам з міста. На поріг дорослості вони ступають з достойним багажем знань, добрим зарядом оптимізму і рішучості, з якими, не балувані життям у своїй рідній сільській глибинці, твердо налаштовані досягти успіху, щоправда, у містах. Саме з ними більшість з тринадцяти місцевих випускників пов’язують своє подальше життя і не тому, що шукають кращі й легші шляхи, а швидше через відсутність умов і перспектив у сучасному селі обираючи найбільш оптимальний варіант.
   - Мені дуже подобається жити в селі, імпонує його атмосфера затишку, мальовничі краєвиди, на яких почуваєшся дуже комфортно, -- надзвичайно серйозно і вже зовсім по-дорослому розставляє пріоритети свого майбутнього Ліда Будлянська. -- Але все це більше для душі, тоді як реально у селі мало що залишилося. Молодим фахівцям тут немає роботи, а обрана мною професія дизайнера, взагалі не пристосована до села. Я ж понад усе мрію творити красу на вулицях і в оселях нашої держави, аби люди, милуючись нею, менше зациклювалися на своїх проблемах. Думаю, тоді і криз у нас поменшає, адже недарма існує вислів „Краса врятує світ”...
   ... А посмішка -- щира, відкрита, привітна здатна розігнати будь-які хмари негараздів -- мимоволі ловиш себе на думці, спостерігаючи життєрадісність, що буквально світиться на юних обличчях. Життєві випробування ще не торкнулися її своїм почасти занадто приземлюючим реалізмом, тому безтурботність дзвінкоголосо бринить у посмішках вчорашніх школярів. Стільки ж невичерпного оптимізму і в іхніх мріях, хоч вони вже, помітно, не з того покоління, яке „літало” у висях пошуку нових просторів космосу чи прагнуло стати першовідкривачем. У вік комп’ютерних технологій і науково-технічного прогресу юнь прагне до індивідуальної самореалізації, заявлення про себе, як особистості. І, можливо тому, що з дитинства зростають в умовах постійної нестабільності у суспільстві, визначне місце у їх визначенні життєвих цілей займають пріоритети надійності, пошук професії, яка буде залишатися затребуваною і в завтрашньому дні. При цьому основні орієнтири направлені на працю в гуманітарній сфері -- з паперами, комп’ютерами, біля шкільної дошки тощо. Праця біля землі, худоби, за верстаком і в цеху в розумінні юних не тільки фінансово неприбуткова, а не престижна.
    Майже половина випускників Держанівської школи не планують вступати у вищі навчальні заклади і не складають випускні тести, проте працювати в гумових чоботях чи робі виробничника не мріє жоден. Що вже говорити про вибір майбутніх абітурієнтів вузів. І десятикласниці Наталія Трухан, Ольга Примак та Марина Вакулік ще однозначно не визначилися з майбутньою професією, проте в одному більш, ніж упевнені -- вона не буде пов’язана з землею і селом. Ось і вибір Олександра Петренка зупинився на юридичному інституті саме з огляду на підвищену актуальність професії адвоката у сучасному суспільстві. І хоч юнак захоплюється і добре знається в техніці, роботи на домашніх земельних наділах йому цілком вистачає, аби не виносити це за явище сезонне і, як говорять, під настрій.
    Зате і нині актуальною залишається професія вчителя, хіба що дещо оновлена і прситосована до сучасності, як, наприклад, соціальна псилогія, яку планують вивчати Юлія Трухан, Вікторія Божок та Юлія Дятел. Дівчата переконані, що таким чином внесуть значний корисний вклад у примноження благополуччя своєї держави, адже песимістичні настрої людей, байдужість і негативні емоції, на одностайну думку юних, один із визначних факторів у створенні сьогоднішнього багатопроблем’я в нашому суспільстві.
    Загалом же, комунікативність, неспокійність і динамізм вдачі у дусі з часом -- яскраво виражена особливість молодого покоління. Вони відкриті до нового і самі здатні творитию. А ще прагнуть жити на повну, підсвідомо усвідомлюючи, що юність -- пора найширших горизонтів. Головне не загубитись поміж ними, пам’ятаючи, що найнадійніші орієнтири не мають ціни і спільні для всіх поколінь, як і покликання бути людиною на цій землі.
   Т.ДАНІШ.
   с.Держанівка.