Є така думка: коли не можеш допомогти - не заважай, не став перепони тим, хто бодай щось намагається зробити корисного для загалу.
Територія, що розташована за будинком дитячої та юнацької творчості школярів, не одне десятиліття слугувала стадіоном для учнів першої міської школи. З професійної точки зору до назви стадіон- ще далекувато, однак це місце, де з настанням теплої, сухої погоди весною і до холодів-восени проходили уроки фізкультури учнів школи. А враховуючи, що облаштування спортзалу для молодших школярів планується лише розпочати, а старий-постійно переповнений-альтернатива очевидна. Проте його треба було підготувати для здачі школярами нормативів. І ось педагогічний колектив вирішив саме з такої точки зору підійти до виконання вимог по благоустрою рідного міста та прилеглих територій: школярі причепурювали подвір’я та парк, а вчителі вирішили зробити добру конкретну справу: обладнати, наскільки це можливо, спортивний майданчик для своїх учнів. Вирубували поросль, розчищали та розбивали бігові доріжки, підготували місця для спортивних ігор, занять інших занять. Довелося навіть замовити машину піску, аби все зробити як слід. Однак найбільшу проблему, на жаль, так і не вдалося вирішити: жителі прилеглої до стадіону вулиці Руденка вирішили зробити через стадіон автошлях. Зрозуміло, що їм так краще, ближче, але ж розбивається дорога настільки, що доведеться залучати спеціальну техніку, щоб розрівняти сліди тих поїздок.
Через районну газету ми сподіваємося достукатися до сумління людей. І звернення педагогів, не лишиться без реагування.
Адже ось така байдужість найбільше обурює. Це місце, де навчають дітей фізичній культурі і спорту, де більшість з нинішніх вуличан самі школярами приходили на уроки, де, зрештою, можна провести з користю для здоров’я час і учнівській молоді, і дорослим, тим же жителям чи сусідам. То чому ж ми такі байдужі, чому не вміємо цінувати ні працю, ні намагання інших зробити добру справу? Давайте кожен почне із себе, із конкретної своєї чи колективної справи, яка слугуватиме користю чи добром бодай одній людині. Може хоча б тоді навчимося цінувати інших і поважати себе?
С. ДУБОВИК, директор Носівської ЗОШІ-ІІІ ст. №1.
