Андрієнко Микола Петрович

Народився 10 серпня 1948 року на межі двох українських областей – Київської та Житомирської, двох світоглядів – древлянського і полянського, в українському селі Федорівні, де котить свою животворящу воду древня річка Ірпінь.

У дружній родині Петра Сергійовича та Ганни Яківни, де тепло та затишно було сімом дитячим душам, з материнським молоком прививалась дітям любов до України. Ця любов стала наріжним каменем усього світосприймання дитини. Дитяче серце та характер гартувалися від почутого, бо хотілося бути схожим на козака Шматка, на діда Сергія, дядьків Миколу та Василя – командирів УПА. Він саме тоді вчився життю, запам’ятовував, записував, закарбовував усе, щоб через літа розповісти про те у своїх творах. Це буде набагато пізніше. А між тим були роки навчання в університеті, участь у студентських акціях непокори 1967-1970 рр.; буремні 1989-1991 рр., найактивніша участь у помаранчевій революції.

Ось і все. Таке непросте та гідне життя. Здавалося б ніякого геройства. Але нехай той, хто засумнівався, спробує його повторити. І головне: від початку і до сьогодні – чисте, відверте і надзвичайно наше, українське…

Цими словами про Миколу Петровича завершувалась перша книга його психологічного роману «Лисогори» із задуманої ним трилогії з робочою назвою «Карби на серці». Так сталося, що ця книга з трилогії стала першою і останньою. Ми вже ніколи не довідаємося що написав би Микола Петрович про нашу носівську історію останніх десятиріч і наше носівське сьогодення. Адже саме це мало скласти задуману ним трилогію. Не судилося…

У глибокій скорботі схиляємо голови перед поетом і письменником, державним мужем, чудовим і вірним товаришем, яким був Микола Петрович Андрієнко.