Колишній ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, а нині пенсіонер Володимир Володимирович Волоха з Носівки уже майже півроку має клопіт через... «Голос України».
Чоловік минулого року передплатив на рік газету Верховної Ради, бо переконався протягом чотирьох літ, що в ній є що почитати і, головне, закони важливі друкуються.
— Навесні я пішов у відділ соцзабезпечення із «Голосом України», — розповідає. — У газеті саме закон для «чорнобильців» надрукували. Так і так, пояснюю, тепер мені повинні давати отаку надбавку. Президент он закон підписав.
«А в нас ще на руках його нема. — відповідають. — Будемо чекати з Чернігова». Я тим дівчатам і кажу: краще газету передплатіть, аніж ждете вказівок з обласного центру. Тільки час марнуєте».
Але у другому півріччі очікуваний щодня «Голос України» почав надходити до Володимира Володимировича з перебоями.
— Торік теж таке було, я не дуже й здивувався, — каже. — Тоді працювала листоношею на нашій дільниці жіночка, яка носила мені всі «Голоси» лише один раз — або у п’ятницю, або в суботу. Скаржився я на неї.
А начальник Носівського відділення мені на те: «Коли я був головою колгоспу, вона в мене дояркою так само працювала. Там я її звільнив, а тут мусив узяти на роботу. Бо на таку зарплату ніхто не хоче йти». Слава Богу, замість неї нову знайшли! Почав я регулярно одержувати «Голос України».
Та у другому півріччі — знову проблема. То дадуть газету, то ні. Або якусь іншу принесуть. Я — до листонош, а вони мені: «Розберемося». Чекаю тиждень, два. Знову така відповідь. Тоді з’ясувалося, що на нашій вулиці ще один передплатник «Голосу» є.
Чоловік у райдержадміністрації працює. От він зустрів мою стареньку матір та й підвищив голос на неї: «Чого ви мою газету забираєте?». А чого ж ми її забираємо? Ми передплатили «Голос України» на рік!
Пішов чоловік розбиратися, але від того йому не полегшало.
Виявляється, попередня листоноша не зробила замовлення на друге півріччя на цю газету для родини Волохів у Ніжинський ЦПЗ. Тому новоспеченій листоноші нічого й не перепадало у поштарську сумку.
Два місяці Волоха не отримував загальнодержавну газету.
— Мені, відверто кажучи, вже й незручно до відділення зв’язку заходити, — зізнається передплатник. — Бо чую: «О, кляузник прийшов!». Ну, справді, ніби я щось негарне вчинив, отака падлюка, яка хоче «Голос України» читати щодня. Навіщо? Хіба не вистачає газет, які раз на тиждень виходять?
Терпець знову у передплатника-пенсіонера увірвався. З копією квитанції про річну передплату пішов до відділення зв’язку.
— Мені хоч до кінця року буде надходити газета? — запитав.
— Ні, — «заспокоїли» його. — Заявки на цю газету до кінця року не зробили...
... Я не дуже повірив, коли дізнався про такий брутальний випадок поводження з передплатником не в якомусь глухому селі, а у райцентрі(!). Спочатку думалось: може, щось чоловік наплутав, забув передплатити газету на друге півріччя.
Та інженер відділу передплати Чернігівської дирекції ДП УДППЗ «Укрпошта» Олена Полякова після розслідування підтвердила згаданий обурливий факт. Уже 27 листопада В.Волоха отримав одразу три номера видання Верховної Ради за тиждень.
— Мені телефонували з дирекції Ніжинського ЦПЗ, вибачалися, — пояснив Володимир Володимирович, — пообіцяли в рахунок компенсації передплатити «Голос України» на друге півріччя.
Що ж, хоч це вже добре. Але ця історія, схоже, — промовисте пояснення, чому в Ніжинському ЦПЗ падають тиражі загальнодержавних видань. Таке враження, що тут просто створюють «умови», щоб їх не читали.
Справді, після подібного «носіння» газет мало в кого виникає бажання мати справу з періодичним загальнодержавним виданням. Адже за рік такого «читання» можна отримати й інфаркт. Думав вже й відмовлятися від «Голосу України», якби редакція не втрутилася оперативно за його сигналом.
Так, малі зарплати у листонош. Так, дуже високий відсоток плинності кадрів. Так, купа інших причин. Ми це розуміємо. Однак щось же і робити поштовій службі треба, аби подібного не траплялося.
Сергій ПАВЛЕНКО, «Голос України», Чернігівська область
