Майже півтора століття повз Носівку пролітають поїзди з Києва на Москву, проносячись повз цей мало помітний за деревами будинок дореволюційної побудови, пофарбований жовтою охрою. Та й з пасажирської платформи його видно, стоїть з лівої сторони від вокзалу. Знаменний він тим, що тут народився 6 жовтня 1881 року Іван Кочерга, в майбутньому один з талановитих і замовчуваних українських драматургів XX століття.

Залізничний вокзал тих часів був чимось незвичайно-святковим і неповторним, куди приходили мов на свято, щоб показати себе. Малий Іван з дитинства звик до гудків паровозів, скреготу вагонних гальм. Мабуть тому і в його творах, написаних через десятки років потому, багато дій відбувається на вокзалах, та й персонажів залізничників вистачає. Залізнична тематика його перших п’єс можливо зумовлена ще й тим, що батько, бувши залізничним службовцем, через свою принциповість довго ніде не вживався і неодноразово змінював місця роботи. Від Середньої Азії, Кавказу і до Варшави, така географія поїздок майбутнього драматурга. Служба батька давала достаток, але часті переїзди робили хлопця самотнім- він просто не встигав як слід подружитися зі своїми однолітками. Таким він і залишився на все життя- талановитим, але замкнутим і усамітненим.

У яких би світах не перебувала родина Кочерги, але все одно у 1891 році повертається на рідну Чернігівщину, де Іван десятилітнім хлопчаком вступає до Чернігівської гімназії, яку закінчує у 1899 році. Згодом -- юридичний факультет Київського університету і робота, по закінченні, в Чернігівській контрольній палаті на посаді ревізора.

Працюючи ревізором, він неодноразово виступав у 'Чернігівських губернських ведомостях з критичними статтями на драматичні твори тогочасних письменників. Вихований у замкненому колі родини, він мав власний пасивно- звужений погляд на проблеми, які підіймали прогресивні українські драматурги у своїх п’єсах, відходячи від етнографізму до гострих проблем передреволюційного суспільства із його різким розшаруванням, особливо на селі. Напевне тому і його перші п’єси, написані у Чернігові, пройняті наскрізь романтизмом, втечею у давню казку, далеку від дійсності.

На початку XX століття Чернігів, був одним із центрів мистецького життя на Україні. Всім відомі літературні суботи у Михайла Коцюбинського, на яких часто бували знані українські письменники: Борис Грінченко, Василь Блакитний, Микола Вороний, Володимир Самійленко. Та й молодий Павло Тичина неодноразово туди заглядав. Іван Кочерга, живши на тій самій Сіверський вулиці що й Коцюбинський, за спогадами сучасників на творчі вечори не заходив ніколи.

Пишучи переважно театральні рецензії, він всеціло віддавався роботі, дослужився до колезького асесора (при царизмі це був значний чиновницький ранг), був нагороджений орденом Станіслава 111 ступеня. Тоді ж, у 1910 році, Іван Кочерга пише першу п’єсу «Пісня в келиху» російською мовою, пройняту романтизмом, алегорією і пошуками ідеального у суспільному житті. В далекому від реалій передгроззя революції вже в цьому творі драматурга хвилюють мотиви влади і простих народних мас, які через десятиліття визріють у талановитих драмах, таких як 'Свіччине весілля", 'Ярослав Мудрий", 'Майстри часу", злободенні до нашого часу.

Переїхавши у 1916 році до Житомира, Кочерга продовжує працювати ревізором контрольної палати, і на цій же посаді зустрічає жовтневу революцію, продовжуючи працювати вже радянським службовцем, мріючи про написання творів українською мовою на історичну тематику.

Цікавившись з років навчання в університеті стародавньою історією України, молодий драматург на початку ХХст. пише декілька історичних драм, де уміло розкриває епоху життя українського народу ще від часів Коліївщини, коли російський царський уряд жорстоко придушив повстанців, зраджених поляками.

В історичній драмі 'Алмазне жорно", першому значному творчому успіхові Івана Кочерги, автор у сюжеті любовну лінію вправно поєднав через елементи гумору із героїзмом гайдамаків, які не боялися іти на вірну смерть заради волі і кращого життя народу.

Можливо, зміст ранніх творів драматурга, де він протиставляв тяжку працю і боротьбу простого люду проти визисків панства і допоміг йому в двадцятих- тридцятих роках минулого століття уникнути репресій сталінського молоха, коли було страчено цвіт української нації.

Пошук свого місця у літературі приводить Івана Кочергу до написання своїх значимих п’єс -- таких як «Свіччине весілля" і " Майстри часу". Пошук свого щастя і своєї національної гідності не через покору, а боротьбу -- лейтмотив цих творів, де жіночі образи грають важливу роль у пошуках світла. Особливо це характерно для образу Меланки «Свіччине весілля», де вона символізує образ України у боротьбі за світло.

Вони ідуть на провідних сценах держави, потрапляючи в унісон ритмів і часу і темпів нової доби, скочуючись інколи, як в майстрах, до побутової агітації, на що закидали авторові сучасники- критики .

У 1934 році Іван Кочерга переїздить до Києва і повністю віддається творчій роботі -- пише нові драми, кіносценарії, займається перекладами, пристосувавшись до тогочасної дійсності.

З початку Вітчизняної війни драматург живе в Уфі і редагує газету 'Література і мистецтво". Повернувшись до Києва, у 1944 році пише драму «Ярослав Мудрий", в якій звернув увагу на роль історичної особи в житті держави. Образ Ярослава Мудрого змальовано як далекоглядного державного діяча, який жив за принципом: «Раніш закон, а потім благодать».

Іван Кочерга помер 29 грудня 1952 року. Своїми творами наш земляк прославив нашу землю, мужність нашого народу, вірність своєму обов’язку.

На жаль, нам не вдалося знайти чи бував він за роки життя у Носівці, місті, де народився, але ми повинні гордитися, що маємо такого земляка, який

у своїх творах відстоював велич людського духу.

М. СКРИПЕЦЬ.