Не зважаючи на свою географічно-територіальну приналежність до Степовохутірської сільської ради, Кіровка завжди вважалася цукрозаводською. Мабуть, тому, що мешканці цього сільця переважним числом трудилися у виробничих підрозділах тодішнього Носівського цукрокомбінату -- у цехах цього підприємства, на фермах чи у полі, вирощували бурякові висадки. Відтак, і турбота про соціально-економічний розвиток цього населеного пункту та добробут його мешканців тривалий час залишалося справою керівництва саме цього підприємства. Поступово часи змінювалися. Однак навіть після відокремлення аграрного виробництва від безпосереднього процесу виготовлення цукру добрі партнерські стосунки між цими виробничими сферами продовжувалися. Й люди за звичкою всі свої біди та проблеми несли не до сільської влади, а виливали заводській адміністрації. Ось тільки новим господарям, надто після отримання тими повного контролю над підприємством, вони вже були не потрібні. А потім завод взагалі зупинився. Тож як уміли, господарювали самі, -- об’єднавшись земельними та майновими паями, обробляли поля, вирощували худобу на фермі, маючи при цьому й роботу, і сякий-такий заробіток. Й водночас добре розуміючи, що без надійної фінансової підтримки всі намагання їхнього невеликого колективу господарювати ефективно приречені…

 Ось вже майже два роки землі ТОВ «Агрокіровка» обробляються у співпраці з Українським аграрним холдингом. До складу холдингу входить п’ять агрофірм у Чернігівській та Київській областях. Вирощують зернові, соняшник, кукурудзу. Утім, навіть маючи власне насіннєве господарство, пріоритетною рослинницьку галузь тут не вважають, останнім часом взявши серйозний курс і на відродження тваринництва. Щоправда, не у Кіровці, де проживає всього 185 сільчан, майже дві третини з яких -- пенсіонери та непрацездатні, й де орендують лише тисячу двісті гектарів землі з двадцяти п’яти тисяч, які мають у обробітку, а в Новому Бикові та Басані, де сконцентрована основна матеріальна технічна база холдингу. 

 Власне, це єдине, що, по суті, могли закинути у докір сільчани запрошеним на збори заступнику генерального директора Українського аграрного холдингу Олександру Шаманському та керівникам відділів Дмитру Андрощуку та Олександру Білецькому. Оскільки низку інших пунктів партнерської угоди зі своїми орендодавцями вони виконали. Своєчасно виплатили орендну плату, розрахувалися за майно. Не стоять осторонь й вирішення соціальних та господарських проблем сільчан. Люди мають чим зорати присадибну ділянку й обмолотити урожай. Виділяється транспорт для перевезення вантажів та пальне - для транспортування хворих до лікарні, на ритуальні потреби. Є власний автобус, який підвозить місцевих учнів до Степовохутірської школи. В міру своїх можливостей керівництво господарства йде назустріч у вирішенні інших важливих та потрібних для села питань. Так, не без фінансової підтримки «Агрокіровки» проходило минулорічне святкування дня села, школярі отримували подарунки до новорічних свят. Авансом виділялися кошти за оренду паїв та адресна допомога у зв’язку зі складним матеріальним становищем тощо. 

 Комусь подібна допомога, можливо, видасться не такою вже й суттєвою. Утім, для агрофірм холдингу, які господарюють на територіях, скажемо прямо, далеко не найміцніших та найбагатших населених пунктів двадцяти сільських рад, й кожну з яких намагаються не обійти своєю увагою, це й справді суттєво. Принаймні, на сьогодні, доки відбувається становлення та закріплення на споживчому ринку самого холдингу, якому від свого народження лише три роки…Разом з тим, заслухавши нещодавно обраного сільського голову Сергія Давиденка, який поділився з учасниками сходу своїми планами стосовно подальшого розвитку та життєдіяльності цієї самоврядної території, Олександр Шаманський запевнив, що вони допомагатимуть й надалі. Якщо йдеться, зокрема, про ремонт даху приміщення клубу, поточний ремонт та забезпечення медикаментами місцевого ФАПу, наведення ладу на кладовищі, благоустрій вулиць села та облаштування сміттєзвалища тощо. Сподіваємося, так воно й буде. Разом з тим, є одне «але», якого аж ніяк не можна обійти. Без перебільшення, розмова на сході була надзвичайно емоційною. Принаймні, з боку сільчан.Разом з тим, багатьох гострих кутів можна було б уникнути, якби ці люди слухали не лише себе. Якби не замикалися у власних проблемах, а виходили з конкретними пропозиціями, зокрема, й на сільського голову, керівництво агрофірми, виявляли власну ініціативу. Так, скажімо, про яке сільське безробіття може йти мова, якщо агрофірмам холдингу потрібні кваліфіковані кадри механізаторів, тваринників, спеціалістів інших сільськогосподарських та робітничих професій. Й невже це на сході слід порушувати питання поточного ремонту млина? Або ж, користуючись нагодою, бачити в себе голову районної ради Миколу Васюка, згадувати проблеми минулорічного оздоровлення школярів? Може, багатьом з тих, хто був присутнім на сході, слід би почати з себе: навести лад у власному обійсті. Затим разом з сусідами вийти на вулицю: підлатати паркан, вирубати дикорослу поросль, згребти сміття, а на кошти самообкладу обгородити кладовище чи ініціювати вивезення сміття чи облаштування сільського сміттєзвалище. Дивись, там би й сільська рада підключилася, й допомога від агрофірми не забарилася. Чи нарікати на інших та жаліти себе, вважаючи пасинками у власній родині, таки легше?

К. МИХАЙЛЕНКО.