Тиждень Пропоную після вкрай напруженого останнього тижня всім відпочити душею, залишивши в ній єдине: думки про рідних і близьких. Хіба ще про квіти, якими весною прикрасите подвір’я і під парканами. Така добра пауза додасть спокою і настрою до ще не згаслими привабами осінньої пори. Останні гриби в лісі, червоно палахтять горобини, тихий шерех під ногами теплого ще листя, яке дбайливо вгортає землю. Особлива мелодія в цих останніх днях жовтня, якими природа вчить нас мудро насолоджуватися всім, що дарує нам життя, вчить мудрості радіти кожній теплій і погожій миті, припізнілому конику, метелику, бджілці, що заблукала… Завтра все може бути інакшим. Осінь заплаче, а, може, й затанцює в перших хуртовинах, явивши з білим-білим снігом і чистоту помислів. Ними запасемось по вінця в душі по завтрашній вихідний і далеко не вихідний. Для одних -- свято народного волевиявлення, для багатьох -- робота до знемагаючої втоми, ще для когось -- звичайне змагання чи гра в лотерею. А втім, я замовляв собі й вам відпочинок на завтра, суботу, добру нагоду момент побути наодинці із найсвятішим, найдорожчим і в цьому ряді зі своїми рідними і близькими. І найсокровенніше -- наша мала батьківщина, перша згадка про яку в древньому літописі засвідчує, що наш носівський рід, рідний край значно старший російської столиці. Скільки було-перебуло всього за ці віки, ба, навіть за останній, за два десятиліття. Зрештою, життя триває. Тим красивіше воно і довше, наскільки в нас, у кожного в серці добра, любові до свого краю, села, де народився і виріс, рідного міста. Всі разом ми одна земляцька родина, в якій добро і любов маленькими струмочками від кожного зливаються в одну повноводну ріку. З такими почуттям мене розбудить ранок 31 жовтня і з ними піду на виборчу дільницю. З повагою і любов’ю до тебе, дорога моя Носівщино, з доземним поклоном тобі, рідне місто. З маленькою станцією, яку проминають швидкохідні експреси, і зупиняються з радісним вітанням 125-річному цукрозаводу-ювілярові електрички на Київ і Ніжин, героїчною й трагічною історією мальовничих Козар, наступні покоління яких відбудували його в найкрасивіше на всій земляцькій окрузі. Є в нас Червоні Партизани і Плоске, Макіївка й маленькі Софіївка та Адамівка, більші й менші села, уславлені історією попередніх поколінь трудівників і воїнів, людей, які любили свій край і з любов’ю живуть нині. І це додавало й додає всім їм честі й талану, робило й робить щасливими на своїй, на рідній, землі. Залишаймось і ми всі щасливими на своїй рідній носівській землі! О. НЕСТЕРЕНКО.
|
