Тиждень Кожному з нас у своєму житті частенько доводилося виступати в ролі відвідувачів якихось начальницьких кабінетів чи високих установ. Нехай не обов’язково начальницьких, не обов’язково до органів державної влади чи місцевого самоврядування, до керівників комунальних, акціонерних чи приватних підприємств, інших виробничих структур. Не обов’язково це можуть бути зауваження, скарги, ділові пропозиції або ж клопотання, зокрема, й щодо реалізації прав і законних інтересів та скарги про їх порушення, як про це гласить Закон України «Про звернення громадян», при цьому чітко регламентуючи всю процедуру такого спілкування та реагування на нього. Чекаємо своєї черги на отримання необхідної довідки в одному кабінеті щоб віддати її в інший, збираємо потрібні папери в одній установі, затим стрімголов біжимо в сусідню. Оформлення субсидій, пенсійних та інших грошових виплат, підготовка документів на оформлення приватної власності, реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, зняття з реєстрації підприємства чи фізичної особи, збір довідок для поновлення пільг, оголошення в газету, оплата комунальних платежів та штрафів… Список цей можна продовжувати до безкінечності, втім, сьогодні про інше. Про те, з чого для кожного з нас лише починається вирішення будь-яких власних справ. А саме - з черги. Очікувати у якій можна простоюючи на морозі чи під проливним дощем замість того, щоб сховатися під спеціально обладнаними накриттями. Або ж потираючи забиті боки, обтрушуючись після падіння на обледенілих сходинках без перил, чи підсковзнувшись на викладеному гладенькими (що залишилися після внутрішнього євроремонту установи) кахлями високому ґанку. Чи спіткнувшись у темряві об металевого штиря, забетонованого тут же для обмеження амплітуди відкриття дверей. А можна й зовсім по іншому -- у теплі, затишку та комфорті. Це там, де справді думають про людей, про увагу до них. Більшість, переважно з числа тих, хто по той бік порогу, скаже, мовляв, навіщо загострювати увагу ще й на таких дріб’язкових моментах. Головне, щоб будь-які питання вирішувалися швидко та, по можливості, позитивно. Натомість ті, хто по цей бік, будуть переконані у протилежному. Не далі, як учора колега з вдячністю розповідала, як вона швидко справилася у міській раді. Каже, аби там люди у черзі не стояли, керівництво по новому організувало видачу довідок. Тепер це робиться швидко, ще й стільці додаткові для відвідувачів поставили. Інша знайома теж задоволена - у неї папери в управління Пенсійного фонду прийняли у неприйомний день. Когось не «відфутболили», не змусили чекати, доки мине час післяобідньої кави в управлінні по газифікації та газопостачанню. Задоволені й пенсіонери -- з поручнями підніматися до терцентру та «собезу», що в адмінбудинку, значно легше та приємніше… Розповідаємо одне одному, ділимося ось такими приємними «дрібничками», дякуючи людям за увагу та повагу до себе. А чому б і ні. Зрештою, це лише невеличкі, незначні штрихи до колективного портрета величезного, складного механізму, кожен гвинтик якого, кожен вузлик працює на добробут та розвиток району, міста, не забуваючи при цьому про найголовніше -- про кожного з нас. А ви кажете - дрібниці… К.МИХАЙЛЕНКО. «Носівські
вісті» №5(9181)
|
