Так склалось у житті, що мешканцям Коробчиного й Сулака ближче до залізниці, яка дає роботу сільчанам у Києві, Ніжині, ніж до свого адміністративного центру в Червоних Партизанах. До речі, навіть раніше, коли не бракувало селянам роботи в місцевому колгоспі, більшість обирали життя на колесах. І це помітно виділяло ці невеликі висілочки добротною розбудовою подвір’їв, достатком у родинах, які забезпечувались з двох джерел -- пристойними заробітками в містах і вагомим підспір’ям з власних господарств, котрі розвивалися за рахунок знову ж таки заможного колгоспу-мільйонера. Керівництво господарства хоч і нарікало, бувало, що більшість працездатних у висілках працюють на економіку інших промислових підприємств та добробут не своєї громади, однак людей не ділили на своїх і чужих, йдучи назустріч і бодай по мінімуму забезпечуючи умови для проживання. Навіть ті скромні блага влаштовували селян. Працювала споживча кооперація, колгоспом взимку очищалися від снігу дороги, влітку рівнялися грунтівки, на центральних вулицях прикладались асфальтівки. Багато що змінилося з відтоді в суспільстві, державі й не менш -- у житті таких сільських околиць, як ці два висівочки. 

 На гірше? Цього не скажеш. Адже хоч і в числі останніх населених пунктів району кілька років тому спільними зусиллями влади й сільчан пролягла й сюди газова мережа, «голубе» паливо практично в кожній оселі, зігріває школу, фельдшерський пункт. Наразі за ініціативи голови РДА Анатолія Красносільського здійснюється загальнорайонний проект реконструкції та облаштування вуличного освітлення. Не обійдені увагою й ці обидва села. За великим рахунком, і орендатор земельних паїв селян носівське відділення «Агрікор-Холдингу» намагається не залишати села в заметах, не обділяти іншими послугами. Однак і на цьому сході не обійшлося без ностальгії по минулому. Та печаль і біль сільських трудівниць-ветеранок стосувались швидше масштабної загальноукраїнської біди -- здійснених недолуго реформ у агропромисловому комплексі. Як наслідок, тепер гірким докором усім руїни ферм, інших виробничих об’єктів. Маліє й домашнє господарство сільчан. У Коробчиному, кажуть, вже немає жодної корови у дворі, зовсім поріділо поголів’я молочниць і в сулачан. Оптимістичного погляду на цю сторінку відвабних перемін сільського укладу, на жаль, немає. І все ж люди не залишають надій, що нинішній уряд, розпочавши багатогранний курс реформ, бодай на дещицю виправить ті дурниці, які натворили горе-реформатори на селі. В крайньому разі, зацікавить інвесторів розвивати тваринницьку галузь, створить умови для оптимальної структури посівів, дотримання сівозмін, підвищення родючості землі. Прем’єр-міністр Микола Азаров на засіданні Кабінету Міністрів України озвучив амбіційні плани щодо відродження аграрного виробництва. У глибинці це почули. Селяни, виявляється, не байдужі до найвищої політики і критично сприймають ситуацію в державі, коли одвічний достаток таких традиційних продуктів харчування, як гречка, цукор, навіть картопля, овочі, фрукти, стали дефіцитом породжують цінові сплески в державі, змушують імпортувати їх у інших країнах.

 Будуть доплати населенню за вирощені на домашніх подвір’ях худобу, вироблене молоко, інші види сільгоспппідприємств не лише агрофірмам, а й селянам переміни на краще відбудуться в Україні неодмінно.

 Люди в Сулаку, Коробчиному, в таких же малих селах, як ці, жили, живуть і житимуть, зберігаючи в душі вірність своїм родинам, малій батьківщині, добрій пам’яті своїх предків, яким у найближчих поколіннях випали нелегкі випробування на мужність, мудрість, випробування ратним і трудовим подвигом. Сулак, Червоні Партизани, як Козари, Корюківка, десятки інших населених пунктів України потерпіли від гітлерівського терору в каральних акціях загарбників. Цю хвилюючу сторінку своєї історії глибоко шанують і в цих селах. 

 Можна сказати, у приклад іншим громадам -- особливе ставлення сулачан і коробчинців до сільських кладовищ, пам’ятників загиблим і закатованим фашистами земляків. У цьому високоморальному колі осілості, патріотизмі громад немає тут жодного байдужого. Ось і цього разу більше, ніж у попередні роки, прийшли сільчани на свої збори. Проходили вони в теплому приміщенні шкільної їдальні, і цей комфорт спонукав не просто до формального проведення заходу, як іноді буває, а до ділової, родинної розмови, нерідко й про наболіле. Тим більше, що крім сільського голови Миколи Павленка та заступника голови районної ради Миколи Хахуди в зборах взяли участь заступник керуючого Носівського відділення агрофірми «Агрікор-Холдинг» Григорій Тимошик, депутати районної ради Дмитро Скрипа, головний лікар дільничної лікарні та вчителька Червонопартизанської ЗОШ №1 Валентина Медвідь, іще своїші депутати, представники обох громад у Червонопартизанській сільраді, а також столичний поет-пісняр Олександр Демиденко, який поріднився з коробчинцями, облюбувавши висілочок для відпочинку й творчого натхнення.

 Отож проблеми обох сіл, які озвучувались в ході обговорення звіту сільського голови, добре відомі для всіх. І хоч перекочували вони переважно з попередніх років, однак на 99 відсотків вирішувані, -- підкреслив заступник голови районної ради. Скажімо, той же ремонт фельдшерського пункту хіба не можна було здійснити в минулому році, або придбати фельдшеру обіцяний велосипед. Світлана Костюченко -- медпрацівниця сумлінна, обов’язкова, в будь-який час і пору року поспішає на виклики сільчан. Тож такий, до того ж обіцяний, подарунок трудівниці могла б зробити і сільська рада, а то й агрофірма. Проблема доріг для району теж не нова. Було обіцяно поремонтувати і сулацькі вибоїни на центральній дорозі. На жаль, і це залишилось тількии обіцянкою. Аби хоч вирівняти грунтівку на короткому шляху до залізничного полустанка, -- просили сільчани. Всього кілька баюр, які не перейти при негоді -- хіба це не під силу сільській владі, агрофірмі, від якої сільчани сподіваються більш активної співпраці в наданні соціальних послуг.

 Крім приватного магазинчика в Сулаку, сільчан обслуговує ще й приватний підприємець. Люди надзвичайно вдячні Адаму Васильовичу за виїзну торгівлю, надто в Коробчиному, де лиш на нього надія. Чергу буває займають із семи ранкових годин. Але буває після низки зупинок на останні залишається вже товарів значно менше в асортименті. Тут би теж керівникам сільради зустрітись з підприємцем, можливо, крім двох виїздів на тижні, запровадити ще один, додатковий. У добрих побажаннях сільчан і мати свого перевізника на маршрут бодай із вечірніх електричок. Люди розуміють, що це проблемно, а втім, може, хтось би з підприємців згодився й зважився спробувати.

 Швидше собі докоряли сільчани за рукотворні смітники… Уже в гаї не зайти за ягодою -- скільки побутового непотребу навколо, -- бідкалася Ніна Іванівна Яловська. Люди згодні оплачувати транспортні послуги, якщо сільрада налагодить організований збір сміття. Та й, очевидно, декому згадати потрібно про власну совість, адже окремі відходи можна утилізувати вдома, скажімо, гілляччя спалити. У Ніжині, згадувалось і на сході, діють пункти прийому побутових відходів. Чому б Червонопартизанській сільраді не випробувати й такий шлях дотримання в чистоті й санітарній культурі своїх населених пунктів.

 Судячи з діалогу на сході, громада підтримує нового ватажка сільради. Дружні, працьовиті, активні живуть тут люди. І, головне, небайдужі, як Лідія Олексіївна Сірик, яка повсякчас підставляє плече сільрадівцям у вирішенні проблем віддалених сіл. Та поки що в жінки більше розчарувань, ніж задоволення від уваги й турбот сільської влади до проблем земляків. Навіть з огляду на те, що рішення сходів попередніх років лишаються тільки на папері, Лідія Олексіївна має в цьому рацію. Залишається сподіватися, що для жителів Сулака й Коробчиного вже цьогоріч, образно кажучи, поближчає нарешті дорога до свого адміністративного центру і сільська влада поближчає до людей.

 О. НЕСТЕРЕНКО.

 МИЛІ, ніжні вірші прочитав наприкінці зборів їх учасникам Олександр Демиденко. Не можу втриматись, щоб не процитувати один з творів поета-пісняра.

 Коробчине

Де Червоні Партизани по окрузі

Розмістили білі хати у селі,

У віночках весен в полі і на лузі

Ходять, наче землеміри, журавлі.

Аж за обрій простягаються куточки,

Ті, що звуться тут Коробчине й Сулак,

Де цвітуть у шлюбній віхолі садочки.

Мов небесний таємничий зодіак.

В земній красі оточене,

Як зоряний вінець,

Ясне моє Коробчине,

Маленький хутірець.

Для всіх одна ця вулиця,

Мов сонце до лиця,

І кожний щастям тулиться

До рідного сільця.

Це Короб чине для мене, як родина,

Що розділить світлу радість і біду.

Тут літа мої розквітли, мов калина,

Де замріяно я висілочком йду

А навкруг лани у золотому дзвоні,

Роздають святі мелодії хлібів,

І ловлю я щедрі гомони в долоні,

Де любов і щастя розливають спів.

В земній красі оточене,

Як зоряний вінець,

Ясне моє Коробчине,

Маленький хутірець.

Для всіх одна ця вулиця,

Мов сонце, до лиця,

І кожний щастям тулиться

До рідного сільця.

Олександр ДЕМИДЕНКО.

«Носівські вісті» №9(9185)