Ще подекуди сніг дрібними кучугурами обіймає приспану землю, дерева похнюплено піддаються невгамовному холодному вітру, але перші проблиски зеленої травички, що впевнено пробивається через торішне сухе листя, невпинні переспіви птаства, що гріється на першому теплому сонечку -- беззаперечні докази того, що не лише за календарем, а й у природу і наше життя прийшла весна.

Якою вона буде для України і для кожного з нас? Прогнози не дуже втішні, проте коли б не наш оптимізм, певно, про українців як народ вже забув би світ. Коли жилося легко? У війну чи після, і в оспівані радянські часи, пригадую, як батьки також, працюючи не покладаючи рук, не мали великих статків чи заощаджень. Інше питання, моральність і виховання було дещо інакшим, бо й цінності дещо різнилися. Але, полишивши філософіію, скажу, що в селах тоді таки жилося краще, ніж тепер, передусім людям працелюбним та відповідальним. Інша справа, які вони тепер одержують пенсії, але більшість і нині вам із захватом розповість, як працювали, як отримували нагороди, їздили на виставки і на з’їзди, -- жили активним, цікавим, повноцінним життя.

 Вважай, приміське село Ясна Зірка -- якраз з тих. Тут практично кожен його житель пам’ятає часи, коли назва села справді була співзвучною із обраною дорогою і надіями сільчан.

Працювати тут уміли завжди, неодмінно поєднуючи труд і пісню. Не обминали Ясну Зірку і мудрі керівники. Й дотепер з вдячністю згадують сільчани М.В. Рудя, який і газ до села підвів, і ФАП збудував, і клуб. Була тут колись і рільнича бригада, і ферма, де чи не кожен -- в передовиках...

Слухаю, з яким теплом, захопленням і сумом нині розповідають про всі досягнення і переваги приміського села теперішні жителі -- переважним числом пенсіонери. Для них -- то не просто історія рідного села, то їхнє життя, яке назавжди з ними. І, певно, через те так нестримно боляче за теперішню ситуацію, де село кинуте на виживання. Єдиним осередком життя і духовності -- лишилася школа, куди щодня йдуть 17 учнів і 8 учителів. Більшість з них пригадує часи, коли Яснозірківській восьмирічці здобували неповну середню освіту до двохсот дітей, а наступного року чекають лише на одного першокласника. Вже не раз педколективу доводилось відстоювати школу від оптимізації, проте якраз батьки у цьому питанні лишаються осторонь, сподіваючись, що п’ятикілометровий крос до міської другої школи -- кращий варіант, ніж сільська школа.З підвозом уже зараз чималі проблеми (інвестори погоджуються возити лише дітей своїх орендодавців), а що буде далі -- взагалі невідомо, надто -- з огляду на економічні негаразди сьогодення. Педколектив і його директор Т.В. Труш, переконує в тому, що вони -- спеціалісти з відповідною вищою освітою можуть цілком виконати поставлені задачі перед закладом освіти. І звертаючись до відомої всім фрази, що немає школи -- немає села, усвідомлюють, що це не просто слова стосовно їхньої Ясної Зірки. Навіть у будинку культури, де його завідуюча, молода і небайдужа Н.О. Скрибка, життя є , бо працює школа. Хто прийде сюди з Носівки? Ніхто, бо там їм також щось запропонують.

 Спілкуючись у вчительській Ясної Зірки, слухаючи про будні школи, я все думала, з якою метою придумали цей крок, який начебто й назву має багатообіцяючу -- оптимізація, а насправді несе в собі біду для невеличких сіл, зокрема таких, як Ясна Зірка. Чи не для того, аби за солодкими обіцянками зламати під корінь те, що дбалося поколіннями? Не може і не хоче осягнути розум такого державницького підходу. Не думається про відбудову села з вигідним географічним положенням, про зацікавлення людей сюди їхати жити, працювати, як ось в сусідніх Степових Хуторах, а приймаються рішення, найпростіші до виконання. При цьому про людей ніхто не думає. Подейкують, що закриття чекає і ФАП, але тоді взагалі можна ставити хрест на селі. Сподіваюся, до таких крайностей не дійде. В крайньому разі, фельдшер і рятівниця всіх яснозірківчан Л.В. Гуленко так само як і тепер у допомозі не відмовить, але ця жінка також вже пессійного віку.

 Є ще в селі один осередок зустрічі сільчан -- магазин. Він приватний, але цілком забезпечує потреби людей. Ось, власне, і все, де можуть побачитись сільчани. Всі переважно по своїх хатах. Вряди-годи виберуться до сусідів на відвідини, та ще хіба, коли горе... Життя тепер таке, мруть люди. Ось лише за цей рік, наче тільки почався, а вже провели в останню дорогу четверо односельців.

Натомість народилося лише одне дитятко. Щороку жителів меншає в середньому на 10 чоловік.

Навесні буде чимало нагод зібратися і побачитися і ветеранам, і дітям війни, якими опікується нині М.І. Адаменко, а ще незабаром і Великдень. Тут є свої красиві традиції, які живуть незважаючи ні на що.

 Весна прийшла. І попри всі проблеми і сніговії на душі, сільчани вже починають думати про майбутній урожай, бо весняний день -- рік годує. І дарма, що пенсіонери, часом, і поважного віку. Рідна земля додає сили і снаги, відходять на другий план хвороби, невпевненість у завтрашньому дні. Починаються безкінечні турботи, праця і радість, що з працьовитих долонь проростає свіже, молоде зело, як новий день. Нехай він буде трішки теплішим, прихильнішим для Ясної зірки і всіх її жителів.

Н. КАЛЮЖНА.

с. Ясна Зірка.

Носівські вісті №12 (9080)