Напевне, ні для кого не відкрию секрету, що на одній лише мінералізованій воді людина може прожити кілька місяців. Без води ж не витримає й тижня. Це перша думка, яку відкопав у пам’яті, з огляду завтрашньої дати в календарі -- Всесвітнього дня водних ресурсів.

Так би мовити, друге свято води. Перше, звичайно, Богоявленське, особливе, коли не тільки освячена у храмах вода, а й пошанована найкращими словами -- в річках, озерах, ставках, криницях, навіть звичайних кранах, набуває вона чудодійної сили, незвичайних властивостей. Здається, живемо в світі, в якому все вивчене, досліджене, а ось цієї таємниці -- секретів води в ніч на Богоявлення ніхто не розгадав.

Людина в першооснові покликана любити воду. Недарма, щойно народжених нас щовечора клали в теплу купіль матері. Та й, зрештою, кожен із нас на 70--80 процентів свого організму в залежності від віку складається із Н2О. Тому й ставлення до води повинне бути, як, власне, до себе, з любов’ю.

Це в нашому Поліссі води, здається, неміряно. Південь України буквально потерпає від нестачі прісної господарської води. І це при величезних її запасах в природних резервуарах, водоносних горизонтах басейнів, численних річках, які тамують спрагу великим і малим містам.

А світ уже давно знемагає від спраги. Не говорячи про африканські пустелі навіть у багатих водними ресурсами США вже давно відчувають нестачу прісної води. Така ситуація в багатьох промислово розвинених країнах світу, де вода справді, як свято для людей, --звичайна питна вода з артезіанського колодязя, щоб наповнити з крана якою відро, треба постояти в черзі.

А ми й донині не збагнули настільки вона цінна ця дарована Богом живильна волога. Ми вживаємо за життя в середньому 60-50 тонн води кожен, а з нею наповнюємо організм понад 60 елементами, які потрібні. Вчені навіть стверджують, що в кожному кубічному кілометрі води міститься 6 кілограмів золота, 300- срібла. Отака вона, вода, без якої справді, як співав герой одного з кінофільмів нашої юності, ні сюди, і ні туди.

Надзвичайно мудрі, навіть розумні, вчені,-- ми вже все, здається, знаємо. Й про воду -- теж. Знаємо, що кожна річка, річечка, озеречко й ставок невидимими артеріями-судинами зв’язані з водоносними горизонтами басейнів, такими собі посестрами наших Носівочки, Остра, інших річок, але під землею. Ту воду ми п’ємо. А тепер пройдімось міськими берегами нашої

безголосої терпелихи. Скільки непотребу всілякого, городи підступають до берегів. Втомилась голосно говорити про це небайдужа громадськість, не цікавить стан річок та інших голубих плес органи влади. В нашому районі немає навіть екологічної служби. А природа все настійніше подає сигнали порятунку. Торік у Носівці, ярді сіл спорожніли до дна криниці, із сухими берегами увійшли в зиму водостічні канали. Чи не постане уже в наших дітей чи внуків глобально питання, яке тривожить уже багатьох у світі: де взяти необхідну кількість чистої води для пиття, побутових потреб. Чи не стане актуальною нова професія, скажімо зрошувача землі там, де колись пройшли меліоратори, порушивши природній водний баланс.

 Час усього в людський вік, а скільки змінилося в природі. Задумаймось, поки ми найбагатші, ще з водою. Від багатства до бідності надійного муру немає. Отож шануймо, цінуймо і любімо воду навколо і в собі й вона поїтиме нас -- завжди чиста, як сік березовий.

Свята вода, вода, як свято.

 О. НЕСТЕРЕНКО.

  Носівські вісті №12 (9080)