„Нещодавно побував на рідній землі Олександра Малінки, у Мрині. Яке це чудове село! Широкі й красиві вулиці, всюди зелено і світло. А скільки вишень, квітучих яблунь!” Це враження відомого етнографа В. Пригоровського, який досліджував життя і діяльність О. Малінки, який проживав урині у ХІХ столітті. І його можна зрозуміти. Адже Мрин – справді особистий населений пункт. І люди тут особливі, і господарі...

 Цьогорічні загальні збори громади, на відміну від попередніх, що насилу відбулися, пройшли спокійно, вчасно і без зайвих нарікань, хоча, як завжди, при напівпорожньому залі будинку культури. Не зрозуміло, чому мринчани ігнорують сільські сходи? Все ж як не кажи, а нагальні проблеми громади сільському голові простіше вирішувати разом із сільчанами. А Мрин – село не маленьке, дві тисячі жителів. І якщо кожен додасть до певної проблеми своє бачення й вирішення, то, вважай, і проблеми не було.

 Заслухати звіт сільського голови Л. І. Кунтиш по економічному та культурному розвитку села та підсумки роботи за 2008 рік. зійшлися як місцеві жителі, так і районне керівництво, в числі якого заступник голови РДА А. Я. Журенко, провідний спеціаліст Пенсійного фонду Т. І. Литвиненко, начальник управління ветеринарної медицини В. І. Чорнозуб, та заступник начальника управління агропромислового розвитку О. І. Буцан.

 За минулий рік сільською радою було проведено немалу роботу. Особливої уваги заслуговує правильний розподіл коштів. Дякуючи цьому, у Мринську дільничну лікарню та дитсадок були придбані предмети довготривалого використання. У лікарню – фото полімерна лампа у стоматкабінет, а у садочок - комп’ютер.

 Тісне співробітництво з підприємства та керівниками служб села дозволяє економити суми само обкладу, а це досить важливо, адже при економії можна більше корисного зробити для села і громади в цілому. Наприклад, за зекономлені у минулому році кошти само обкладу цьогоріч заплановано взяти на роботу людину, яка слідкуватиме за порядком центральної вулиці і самого центру села та прибиратиме автобусні зупинки. Тому що проблема стихійних сміттєзвалищ була і залишається однією із найважливіших і найболючіших. І винні тут самі люди. Не потрібно далеко ходити. По самих залишках сміття можна „впізнати” господаря. З цією проблемою особливо потрібно боротися, бо по наших справах через багато років нас будуть судити наші діти і внуки.

 Найбільшої уваги заслуговує і нововведення у роботі сільської ради – конкурс на кращу садибу. Разом із вуличкомами та спеціальною комісією при сільській раді. З найкращих, як кажуть, обрали кращих. Три призові місця розділили між собою Н. М. Кошель, Прищепа та Н. С. Ковтун. Їхні старання були відзначені грошовими преміями.

 Це досить важливий крок у роботі сільської ради. Адже в ході роботи комісії були виявлені і зовсім занедбані двори та садиби, господарями яких тепер буде на кого рівнятися.

 Отже, село живе. Не стоять осторонь і вуличками, які не на словах, а конкретними справами показують свою роботу. Особливої уваги з боку сільського голови заслуговує голова вуличного комітету П. П. Мороз, який зібрав майже усю вулицю Лісову на громадську толоку для роботи на кладовищі. І таких завзятих, небайдужих серцем людей повинно бути більше.

 При виконкомі сільської ради, зазначила у своєму виступі сільський голова, працює ряд комісій, серед яких і адмінкомісія, що займається розглядом заяв різного змісту, які безпосередньо торкаються правопорушень та непорозумінь у стосунках сільчан із сусідами, знайомими і т.ін. Ведеться також робота по профілактиці порушень громадського порядку на селі. Стосовно цього комісія з соціально-гуманітарних питань розглянула дві заяви від місцевих жителів, у яких йшла мова про зміну графіка роботи дискотеки для молоді та торговельних закладів, що здійснюють торгівлю горілчано-тютюновими виробами.

 Це, в певній мірі, правильний крок, адже молодь і підлітки потопають у прірві розпусти і пивного алкоголізму, а що далі? Відповідь одна – нічого заспокійливого і доброго: крадіжки птиці, з погребів, бійки та ін. Це, на жаль, сумні факти, але вони мають місце у нашому селі.

 Проблеми громади тісно переплітаються між собою. Не вирішення однієї тягне за собою застій іншої. Але все попередити неможливо. Ось, наприклад, у випадку з „Інтерагрокомом”, керівникові якого люди довірили свої паї. Ні груш, як кажуть, ні торби, навіть на загальні збори громади не з’явилися. А колгоспники чекають на розрахунок, хай і мізерний, але чесно зароблений. Як ще довго – не відомо.

 А ось із лісами набагато простіше. Людмилі Іванівні таки вдалося відстояти „мринські сосни”, не розпочали там вирубку. А хотіли. „Та як же можна, це ж зона відпочинку, тут же і дорослі, і діти радіють спілкуванню з природою” – розповідала сільський голова.

 А коли побачила у глибині лісу суцільні сміттєзвалиша, серце забилося від тривоги. Знову ми самі у всьому винні. І красу зберегти хочемо, і самі ж цю красу нищимо. Л. І. Кунтиш завжди намагалася працювати на благо людей. Але на такій посаді хорошим для кожного бути важко. Та комунікабельність, розуміння і повага допомагають їй у всьому знайти правильне рішення.

 Складний бюджет у країні – це і складності у керівництві громадою. Адже на плечах господаря села відповідальність за підпорядковані сільській раді організації. Насамперед, їхніх працівників. Турбують нагальні, першочергові питання: чи вистачить заробітної плати для працівників лікарні і дитсадочка, чи вкладуться у ліміт по електроенергії працівники будинку культури і багато інших.

 І поряд з усім цим жінка-голова встигає бути у центрі всіх подій, планувати, домагатись, вирішувати і вболівати за рідне село.

 Ось візьмемо хоча б лікарню. Коштів як на ремонт, так і на інші витрати – нуль, а становище вкрай катастрофічне – несподівано завалився дах стаціонарного відділення (будівля все-таки одна з найстаріших у Мрині), потрібна допомога. Людмила Іванівна вчасно відреагувала на прохання головного лікаря С. Я. Варшавського допомогти. Лист-звернення вже отримав обласний губернатор. А мринчани, рішенням загальних зборів громади, постановили зібрати з кожного по 5 гривень на благоустрій лікарні.

 У сподіваннях на краще живуть і працюють мринчани. Разом вирішують проблеми, дбають про добробут і впорядковують рідне село. Бо коли не вони самі, то хто? Про бюджет розвитку можна тільки говорити, тому що втілити його в життя у сучасних реаліях животіння сільських бюджетних коштів – нездійсненна мрія. От коли б сільська рада могла сама розподіляти кошти, було б набагато простіше і економніше...

 А на сьогодні залишається лише надіятися на тісну співпрацю з підприємцями, керівниками організацій і на суму само обкладу, завдяки яким є можливість підтримувати село у належному стані.

 Віримо, що сільській громаді і її ватажкові вдаватиметься це і надалі, бо вміє Людмила Іванівна господарювати, знаходити підхід до кожного і любити по-справжньому, усім серцем своє село.

О. МАРИНЕНКО.

с. Мрин.

«Носівські вісті» №10(9078)