Перетворіть читання на захоплення
Діти віку. Які вони, наші діти? Можна сказати -- розумні, цілеспрямовані, працьовиті, знаючі, багато розуміють і багато вміють.
Можна сказати -- вперті, самолюбиві, легко ранимі, схильні до необдуманих вчинків, нерідко конфліктують з дорослими. І в цьому також є правда. Тому, що вони дуже різні, постійно мінливі, щодня відкриваються новими гранями своїх нестійких характерів, які тільки формуються.
їм випало жити в третьому тисячолітті -- в час нових інформаційних технологій, збільшення потоку інформації, яка вимагає від людини уміння обробляти та використовувати її, сприяє успішному засвоєнню навчального матеріалу.
Сьогодні ми спонукаємо дітей самостійно набувати нові знання, використовуючи всю різноманітність інформаційних ресурсів. Але на фоні цих позитивів викликає стурбованість читацька культура школярів.
Що читають наші діти, скільки читають і чи читають взагалі? На жаль, у сучасних дітей немає бажання читати, еони не вміють читати, не люблять книгу. Куди ж поділося це бажання? Чому воно залишилося в добрих минулих часах?
На мою думку, серед найважливіших факторів, які спричинили негативні тенденції «нечитання» слід виділити:
• Зниження морально-культурного рівня життя людей і суспільства в цілому
• Захоплення дітей комп'ютерним простором та Інтернетом
• Відсутність комплексної програми розвитку читацької культури особистості.
Надто гірко усвідомлювати, що на початку XXI століття доводиться говорити про зниження інтересу до читання. Звичайно, наша професія зобов'язує нас завжди прививати любов до книги, до художнього слова. Разом з тим, нині, в епоху знань та інформації, популяризація читання серед підростаючого покоління стає й загальнонаціональним завданням.
Читання - своєрідний рушій загального розвитку особистості. А якщо дитина не читає або читає мало -- це обмежує її розвиток настільки, що роки подальшого життя не можуть заповнити порожнечу душі.
Так що ж читають наші діти, скільки читають і чи читають взагалі? Ми, вчителі, ставимо ці запитання й шукаємо на них відповіді. До речі, саме ми, вчителі словесності, як ніхто, розуміємо гостроту цієї проблеми, адже ми не маємо права примушувати дитину читати, ми маємо можливість стимулювати цей процес. Якщо дитині сказати, що вона обов'язково повинна прочитати книгу, спрацьовує інстинкт протесту: «А якщо я цього не хочу?»
Отже, слід знайти правильний підхід до вирішення цієї проблеми: використати ігрові методи, зацікавити творчістю письменника, розповісти інтригуючий епізод твору. Дуже важливо, щоб розв'язання цієї проблеми проходило в тісній співпраці з батьками. А чи цікавляться проблемою читання батьки? Відповідь однозначна: не всі й не завжди.
Доречно звернути увагу батьків на те, що маленьким дітям легше прищепити любов до читання, ніж дорослим. Перша, почута перед сном казка, перший віршик, вивчений із мамою -- все це дає насолоду дитині. А починати слід якомога раніше, -- не з першого дня навчання в школі, навіть не з дитячого садочка. За словами спеціалістів, шестимісячний вік -- той час, коли малюк із задоволенням буде прислухатись до голосу мами. Не слід бентежитись, що дитина не все розуміє. Згодом малюк «допомагатиме» мамі читати: перегортатиме сторінки, вказуватиме на слова.
Дослідження, проведені в різних країнах, показують, що читачі відрізняються від «нечитачів» у своєму інтелектуальному розвитку, а саме:
• Швидше знаходять правильні рішення
• Мають більш розвинену пам'ять, активну творчу уяву
• Краще володіють мовою
• Активно долають критичні життєві ситуації
• Формують власну позицію
• Більш адекватно оцінюють ситуацію.
Нещодавно на сторінках фахового журналу прочитала, що в учителя, який любить читати, читають і діти. Адже, справжній педагог частинку себе передає тим, кого навчає. Незаперечна істина, здавалось би на перший погляд.
А чи й насправді так воно є?
Дійсно, це напряму залежить від учителя, його майстерності, досвіду, вміння на уроці захопити, зацікавити дітей художнім словом. Але поряд із цим сьогодні відео-, комп'ютерна продукція перемагають сторінки книги. І тоді вчитель залишається безпомічним у цьому інформаційному океані й б'є на сполох, бо пасивний прийом інформації гальмує розвиток мислення, уміння аналізувати й вирішувати проблемні завдання, навіть помітно знижує техніку читання, яка «кульгає» навіть у старших класах.
Світ нині опанував не лише терміни, а й саму техніку: електронна почта, відеоінформація, ксерокс, принтер. Всіх і все об'єднав Інтернет. Багатотомні видання «ніяковіють» перед компакт-дисками, відео-, аудіокасетами, плеєрами, які дуже цікавлять сучасних дітей. Та на мою думку, книга була й буде, бо вона - невід'ємна частина світової культури й культури людини.
Ось чому , ставлячи завдання виховати освічену людину, школа не може обійти своєю увагою питання культурності, духовності своїх вихованців. У наш час важко конкурувати з телебаченням, комп'ютерами, щоб повернути дітей до навчання. Постійно слід вигадувати щось цікаве, неординарне, щоб діти із задоволенням «спілкувалися» з книгою.
Як бачимо, сьогодні постає перед нами проблема: чи потрібна книга в сучасному житті, коли є телевізор, комп'ютер, Інтернет? Що дає книга, її читання?
Можу відповісти: вона допомагає сформувати себе як особистість, зрозуміти й пізнати світ, збагачує життя, робить його більш цікавим і наповненим, сприяє вихованню загальнолюдських ідей добра, патріотизму, дружби, чемності.
І як тут не погодитись зі словами нашого мудрого Вчителя В.О.Сухомлинського, який писав: «Читання -- це праця, творчість, виховання твоїх духовних сил, волі, це -- віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе. Одна з причин духовної порожнечі -- відсутність справжнього читання, яке захоплює розум і серце, викликає роздуми про навколишній світ і про самого себе, примушує думати про свою долю, про майбутнє».
В.Симоненко, вчитель зарубіжної літератури Червонопартизанської ЗОШ І-ІП ст.№1
«Носівські вісті» №10(9078)
|
