Тим, що долар побив усі рекорди в Україні, засмутився і забив нарешті тривогу вже й наш президент, назвавши все, що відбувається в державі, щоу англійської дослівно - вистава розважально-естрадного характеру. А нам усім зовсім не до розваг, навіть на порозі очікування зимових свят, які мило туляться до серця за будь-якої погоди на суспільному календарі: чи в голодному радянському 33-у, чи наразі в ситому передднівку 2009-го, який стає на поріг під знаком загальної паніки від наступних фінансово-економічних обвалів, які унеможливлюють зростання доходів українців.

 Вже й забулись, коли ми зустрічали Новоріччя по бою курантів, живемо давним-давно за новим часом у вільній і незалежній державі. Не кажу, що за цей час мали б уже якщо не позаможнішати всі і кожний, то в крайньому разі зажити національною гордістю, пишаючись своїми традиціями, багатовіковими духовними набутками. Скажімо, Новоріччю від дня народження понад 300 літ, тобто святкувати наші прадіди почали ще в Російській імперії. В сутички встрявати не збираюсь: ялинка чи вирощена в дерев’яній діжці вишня, прикрашена вогником свічки калинова гілка із іграшками, або наш рідний Дідух із хлібних злаків – напевне, суть свята не в цьому, аби тільки рідно, затишно, любо почувалось у ньому кожному. Та ще й із традиційною Снігуронькою та Дідом Морозом, який напередодні являвся з дарунками православно-фолькльорним Миколаєм.

 Натомість таки ошелешив цьогорічний засвіт головної української ялинки на Майдані Незалежності. Найвищу в світі благословили не Президент з Прем’єром-Снігуронькою, а лапландський Санта Клаус із столичним мером, який в одному з останніх випусків політичного телешоу „Свобода” тільки й знав, що підсумовував „О’кей”. Хто знає, яку нашу Україну відкрив для себе чужий казковий гість, може й порадував презентами знедолених дітей у якомусь інтернаті, та зовсім не уявляю, щоб перед нашим Дідом Морозом із Снігуронькою чи святим Миколаєм так колінкували в Америці чи якійсь європейській столиці, де Католицьке Різдво святкується раніше.

 Чи додасть міжконфесійного миру святий, здавалось, вогонь який привезли з Віфлеєма до Києва на велосипедах українські пластуни-скаути, якщо вже входить звичай двома різними літаками, такий же вогонь привозити до Великодня.

 Швидше гірко, ніж хочеться усміхатися в передчутті свят — дорогих, рідних з дитинства. І мені нічого не лишається для втіхи, як згадати далеку і маленьку, зовсім небагату, проте горду Кубу, в якій не Санта Клаус, а таки свій Дід Мороз з довгою білою бородою, у формі солдата народної міліції -- з пістолетом на поясі й мішком для подарунків малечі.

 У кожного народу свої одвічні звичаї, традиції, символи, ритуали Новорічно-Різдвяних і інших свят. Невже ми вивищимось, якщо відмовимось від свого і станемо навколішки перед чужоземним? Перед доларом у буднях ми вже на колінах, давайте ще й святкувати із Сантою. Не з російською імперією, то в Сполучених Штатах Європи, кажучи не за пролетарським вождем, а нового змісту. Шкода тільки, що шлях починається із головного майдану держави – майдану Незалежності.

О.Нестеренко. №52 (9068)