Зайшовши до кабінету начальника носівських міліціонерів Григорія Костянтиновича Ковтуна, господаря його застала не у гарному передсвятковому настрої.

 А чому радіти, якщо цієї ночі знову дві крадіжки: поцупили коня та залізли до магазину, -- відповідає. -- Опергрупа вже вирушила на місце злочину. Пішки...

 Як кіношний Аніскін у старі добрі часи?-- запитую.

 Практично всі наші машини без пального. Немає коштів. І немає вже в кого їх просити. Що ж до кіношного дільничного, то якщо той обходив свої володіння більше з метою попередження ймовірних злочинів на ввіреній йому території, то в реальному житті нам зазвичай доводиться вже констатувати скоєне та вести розслідування. А дільничний у нас нині й справді один -- щоправда на весь район. Решта з різних причин звільнилися. Тож йому нині доводиться не профілактичною та наглядовою роботою займатися, а разом з слідчими брати участь в оперативних розслідуваннях.

-- Невже настільки болючою є нині кадрова проблема?

-- Судіть самі. Якщо згідно з штатним розкладом нам потрібно сорок дев’ять працівників особового складу, то на сьогодні у райвідділі працює лише двадцять троє, з яких двоє військовослужбовців-жінок перебувають у декретній відпустці. Розслідуваннями, по суті, займається половина з них. Плюс п’ять -- у конвої, ще троє -- на чергуванні. Вже, навіть, жінок залучуємо до цілодобових чергувань. Нещодавно четверо працівників звільнилося у зв’язку з досягненням ними пенсі стільки ж збирається зробити це вже найближчим часом. На молоде поповнення (в якому, до речі, знову дві жінки) розраховуємо лише у квітні--травні наступного року. Ось такий непривабливий у нас кадровий розклад. Натомість крива злочинності останнім часом стрімко поповзла вгору. Особливо ця неприваблива тенденція виявилася останнім часом. ДОби не минає, щоб у районі не було скоєно злочину. Скажімо, якщо до вересня у нас було скоєно лише дев"ять тяжких та особливо тяжких золчинів, то на сьогодні їх вже тридцять шість. Можливо, саме таким непривабливим чином позначаються на нас наслідки поклиблення кризових явищ у суспільстві. Оскільки подібна ситуація складається практично по всіх райвідділах області. І наш, до речі, порівняно не вгіршому становищі. Втім, факти -- річ вперта. Якщо у листопаді у нас було скоєно вісім тяжких злочинів, то вже таку ж цифру маємо на п’ятнадцяте грудня...

-- Часом люди нарікають, мовляв, міліція бездіє, -- продовжує Григорій Констянтинович. Навіть не захищаючи честі свого мундира, зазначу, що це не так. Мої люди працюють. Фахово, високопрофесійно. А ще практично на знос, без вихідних та цілком законних, заслужених відгулів. Якщо нормальне навантаження на кожного слідчого має складати 1,7 злочинів, то нашим доводиться працювати над розкриттям десяти-двадцяти одночасно. Це, погодьтеся, аж ніяк не сприяє якості розслідування, а, відтак, і їх розкриттю. Тож якщо не вдається знайти злочинця, так би мовити, по гарячих слідах, справа може надовго перекочувати до розряду "глухарів"...

-- Свого часу заступаючи на посаду начальника райвідділу внутрушніх справ, ви розробили серйозну схему дій по покращенню криміногенної ситуації в районі та наведенню тут елементарного порядку. Невже згас той справжній "ментівський" запал?

-- Аж ніяк. Я завжди був і залишаюсь оптимістом. Тим більше, що люди в погонах та зі зброєю, котрі присягали на вірність Вітчизні, клялися оберігати мирний сон та спокій своїх громадян, не можуть і не будуть працювати від настрою чи з огляду на економічні перипетії. На нас покладають надії, нам довіряють сотні, тисячі людей, тож знехтувати цим довір’ям ми не маємо жодного морального права. Зважаючи чи не зважаючи на низку прийнятих загальнодержавних чи районних програм. В чому на сьогодні вбачаю панацею щодо виправлення становища? Можна багато говорити й про підвищення заробітних плат міліціонерів, їх соціальний захис, надання житла для молодих кадрів, покращення матеріальної та технічної бази райвідділів. Але ж дивлячись реально на всі ці речі, бачимо, що на фоні загальнодержавної економічної кризи зробити все це нині неможливо. Тож, повторю, все те, на чому акцентував свою увагу і два роки тому -- потрібно більше співдружності з органами місцевого самоврядування, з громадськістю. Скільки вже прийнято рішень про створення громадських дружин -- проте вони так і залишаються лише на папері. Скільки у нас керівників, підприємців, молодих здорових людей, котрі є формальними членами народної дружини? Немало. Проте, схоже, членство в ній їм знадобилося лише задля того, щоб отримати дозвіл на зберігання та носіння зброї. А якби реально відновити діяльність загонів самооборони?! Нехай спочатку під керівництвом наших співробітників у місті, де останнім часом почастішали випадки розбійних нападів та пограбувань, в тому числі й тих же підприємців. Впевнений, ефективність подібної співпраці була б відчутною. Причому, вже навіть на перших порах. Втім, ця наша пропозиція поки що не має надійної підтримки. На жаль. Тож зі злочинністю доводиться поки що боротися одноосібно. В силу своїх функціональних обов"язків та реальних сил...

К.МИХАЙЛЕНКО.

№51(9067)