Громадськість знову сколихнула тривожна звістка: на уроці фізкультури померла дитина. Смерть сумської п’ятикласниці вже сьома лише від початку нинішнього навчального року. І тринадцята за останні п"ять років. Що це -- прикра випадковість, нещасливий збіг обставин чи все таки закономірний фінал низьких темпів реформування системи шкільної освіти, зокрема, в плані фізичного виховання учнівської та студентської молоді. Мабуть, все таки більше останнє. Бо ж тільки у листопаді нинішнього року наказом міністра освіти у школах було відмінено виконання таких вправ, спрямованих на витривалість та швидкість і нині ведеться робота щодо вдосконалення змісту та контролю нормативів навчальних програм з фізкультури та проведення медогляду школярів, що дасть можливість розподілити їх за медичними групами для занять та контролювати загальний стан здоров"я. Останнє особливо актуально ще й тому, що в більшості наших периферійних, в тому числі й малокомплекних шкіл немає кваліфікованого медика. Певного покращення потребує й кадрова проблема. Скажімо, в середньому по Україні вищу освіту мають лише 79 процентів вчителів фізкультури, з середньою спеціальною освітою викладають цей предмет 12 процентів спеціалістів, ще дев’ять відсотків викладачів взагалі не мають освіти. Навряд чи краща ситуація й у нашому районі. Уроки фізкультури проводяться зачасту у непристосованих залах, без спортивного обладнання, обмежуючись нерідко елементарними класичними іграми, у яких навіть не всі діти беруть участь, тоді як руховою активністю вони повинні займатися не менше 10--12 годин на тиждень.
Однозначно, інтерес до фізкультури та спорту повинен прищеплюватися дітям з раннього віку. Скажімо, тільки місяць за бажанням батьків я проводжу фізкультурні заняття з міською дитсадківською малечею. І хоч це всього лиш півгодини на тиждень, завжди із задоволенням відзначаю їх інтерес до будь-яких вправ -- ми ходимо "як ведмедики", "як лелеки", стрибаємо з ними, "як жабки", "як зайчики", граємось у рухливі ігри. Діти просять ставити їм оцінки - вони завжди "відмінні", оскільки намагаються виконувати все правильно. І щораз запитують, чи прийду я до них знову...
На жаль, майже на проводяться уроки фізкультури і в початкових класах, або ж їх ведуть не спеціалісти. Відтак вже у п"ятому класі ми починаємо разом з ними "шукати" "право" та "вліво", вчитися заново шикуватися, правильно повертатися, не кажучи про виконання ними певних шкільних нормативів. Тобто, втрапчаючи час, починаємо з того, що потрібно робити вже з дитячого садка...
Втім, діти зазвичай у точності повторюють все, що роблять дорослі. І їхня апатія до фізичної культури та спорту у них також від дорослих. Як зазвичай розважаються дорослі, а відтак і молодь? У кращому випадку це культурні заходи, у гіршому - розважальні заклади, пиво чи щось міцніше на лавках міської площі, на сходах біля пошти чи біля торговельного центру. Тож винятки для дев"ятнадцятитисячного населення районного центру, коли люди сім"ями приходять у спортивний зал, на стадіон. А між тим у місті щодня працює обладнаний за всіма спортивними та санітарними нормами спортзал ДЮСШ, тренери, котрі завжди готові після тренувальних занять з учнями працювати з дорослими. До речі, вже вісім років поспіль фізкультурно-оздоровчою фізкультурою тут займаються жінки, любов до футболу збирає ветеранів-футболістів, тренуються групи спортсмениів з числа місцевих перевізників та правників тощо...
Можливо, на фоні загальної економічної кризи мої зауваження комусь видадуться несерйозними. Однак закривати очі на цю проблему чи робити вигляд, що в цій сфері у нас все нормально вже не можна. Підняти планку турботи за власне здоров"я, в тому числі й за рахунок рейтингу уроків фізичної культури, починаючи змалечку, на всіх рівнях ми повинні. Й не тільки тому, що здорові діти - це здорова держава, здорове майбутнє. Просто надзвичайно боляче вчитуватися у статистику дитячої смертності, якої за даних обставин просто не повинно бути. А як думаєте ви?..
Валентина БОЧОК,
тренер-методист ДЮСШ.
№51(9067)
