Що може бути більшим щастям для батьків, ніж радість у своїх дітях? Адже з появою на світ маленького згорточка, ми радіємо кожному його новому поштовху у розвитку, ми вчимо і спостерігаємо, як дитина, всотуючи ту науку, сама намагається зробити перший крок, вимовити перше слово, самостійно навчитися тримати ложку. Для дитини з її появою на світ у ньому все нове. І те, яким він для неї стане, залежить передусім від батьків. Бо вони - найрідніші люди,перебуваючи завжди поруч, наділяють часточку свого серця, розуму, досвіду, торуючи разом зі своєю кровинкою довгий, часом тернистий шлях до успіху. І тоді очікуваний результат стає спільною винагородою і для дитини, яка досягла омріяного, і встократ-для батьків, які не лише були поруч з дитиною в думках, а всіляко допомагали їй, створювали умови, щоб дитина могла самореалізуватися і знайти себе у цьому житті, виявити свої можливості, адже, за твердженнями педагогів, кожна дитина народжується талановитою, тільки ось не кожній випадає шанс використати свій дар, не кожному випадає щастя мати поруч з самого дитинства людей, які не лише будуть любити, а й підтримувати, допомагати, розділяти і турботи, і тривоги, радіти досягненням та перемогам.

 Віталіні Ширіпі з батьками пощастило. В цій родині взаємини вибудовуються на взаємному довір"ї, повазі і впевненості у можливостях своїх дітей. І діти, відчуваючи надійний тил вдома, також стараються виправдати і власні надії, і надії дорогих людей. Власне, ці висновки стали закономірним фіналом довготривалої, напруженої праці, переживань, і багатообіцяючого результату, який би неодмінно був ще вищим, якби...

 Віталіна дружила із спортом з самого малечку. Але її долю у спорті вирішило шкільне змагання, де її, здібну ученицю і переможницю легкоатлетичних змагань запримітила тренер Дитячої юнацької спортивної школи Наталія Олексіївна Стельмашенко (Шиша). Це був той випадок, який у житті заведено називати ключовим. Для Віталіни він став ще й переможним. Саме звідтоді і впродовж дев"яти років для Віталіни спорт став якщо не сенсом життя, то, принаймні, дуже дорогою і важливою сторінкою її юності, де поряд із щоденною наполегливою працею-тренуваннями, було головне для спортсмена-винагрода перемогою. Ці дев"ять років у неї справді пройшли нерозлучно із спортом. І свідченням тому численні нагороди різного ґатунку, проте всі вони для неї однаково дорогі і пам"ятні. Тим більше, що жодного разу Віталіна не поверталася із змагань без диплома чи медалі. Їх у цієї дівчини понад сорок. Одинадцять дипломів та 5 медалей-за перше місце, тринадцять дипломів та три медалі-за друге, кубок та півтора десятки дипломів-за третє місце. Це не лише її, а й родинний скарб, гордість за те, що завдячуючи своїм здібностям, неспокою, підтримці і мудрому керівництву наставника, вони змогла досягти. Власне, її захоплення спортом мало всі шанси перерости у професію, але вона вирішила спробувати себе дещо в іншому. Тим більше, виступаючи на змаганнях, чимало престижних вузів України запрошували до себе на навчання Віталіну. Однак після закінчення школи вона обрала Ніжинський агротехнічний інститут.

 Такі люди, як ця симпатична дівчина, здається почувалися б будь-де, як риба у воді. Адже в ній стільки відкритості, добра, щирості, що вона взмозі розтопити найхолодніші серця.

 У вузі відразу відразу помітили здібну студентку, активну, цілеспрямовану, талановиту не лише у спорті. Тому Віталіна, як і всюди - на видноті, завжди в центрі уваги і в колі справжніх друзів. Не полишаючи заняття спортом та підтримуючи зв"язки з ДЮСШ, Віталіна продовжувала відстоювати честь спортивної школи, де вона зросла як легкоатлетка, брала активну участь і в змаганнях за рідний тепер уже вуз.

Лідер за характером, комунікабельна, весела, вона завжди -- душа компанії.

Закономірно, що Віталіна брала участь у конкурсі краси серед студентів вузів Ніжина і отимала титул "Міс Ніжність".

Певно, саме це звання найближче характеризує внутрішній світ дівчини. Адже за повсюдною активністю, силою, лідерством дещо віддалено проглядається справжня Віталіна:красива, ніжна, з тонкою, як струна, душею, дуже вразливою до радості і переживань; залюблена у музику і книги, справжня господиня, бо коли Віталіна вдома, мамі не треба турбуватися про обід чи вечерю, іншу роботу в домі: вона всюди наведе лад.

І що може бути кращим для батьків: Валентини Миколаївни та Миколи Івановича, ніж мати ось таких прекрасних дітей: сина Ярослава, і донечку Віталіну? В один голос вони говорять: ми щасливі у дітях. І в цьому-усе їхнє життя. Бо це означає, що вони прожили частину свого спільного життя не даремно, виховавши так своїх дітей, за яких не соромно, а радісно в душі і перед людьми, і перед власним сумлінням.

 Кажуть, найважче виховати людину. І це правда. Бо найважча і найвідповідальніша професія на землі-бути батьками. І якщо в родині виростають діти в любові і добрі - результат, напевно, закономірно позитивний.

В кімнаті Віталіни - своєрідний музей із нагород і подарунків, які вона отримувала на змаганнях, численні нагороди, фото, грамоти, запрошення, сторінка її юності у довгій і колоритній книзі життя, яку треба перегорнути, але зберегти у пам"яті і серці теплим спомином і гордістю за ті роки, де головував спорт. Пронести через усе життя любов, яка, оселившись у її серці з легкої руки тренера, переконана, грітиме її впродовж багатьох років. І якщо професійно займатись спортом вона не буде, це не заважатиме Віталіні жити за його законами, любити спорт і...пам"ятати всіх, хто так само, як і вона працював на перемогу, хто співпереживав і навчав не просто брати участь у змаганнях, а перемогти: тренер Наталія Олексіївна Шиша, подруги Лариса Дурнієнко, Олена Папіна, багато-багато знайомих, друзів і наставників, з якими зводила її спортивна стежина. Рано чи пізно щось має закінчитися, з чимось маємо прощатися, а щось навпаки відкривати чи набувати -така закономірність людського життя. Але головне-не зупинятися, а впевнено крокувати шляхом до своєї мрії. В кожного вона своя: заповітна, і обов"язково світла. У Віталіни вона також є і обов"язково здійсниться, інакше й бути на може, бо вона — переможець!

Н.КАЛЮЖНА,

№49 (9065) 6 грудня 2008 р.