Здогадайтеся, в якому трудовому колективі третина працівників, навіть вже маючи одну базову освіту, продовжують навчатися у профільному столичному вузі? Де в третини працівників є лише по одному запису в трудовій книжці? Інше питання: де на шістьох тендітних симпатичних жіночок припадає десятеро дітей, з яких троє є студентами, стільки ж ще відвідують дитячий садок. Є одна цьогорічна випускниця школи та солдат строкової служби. Правильно, це не дитячий будинок сімейного типу. Це - колектив відділу статистики у Носівському районі. Впродовж тривалого часу один з кращих в області, що не дає жодних підстав сумніватися у професійності та фаховості його співробітників. І тим не менше назвати його звичайним, середньостатистичним, яких нині чимало у структурі державної служби, навіть язик не повертається. Бо іншого такого, де б працівники не лише дружно та злагоджено трудилися, своїм усталеним складом пройшовши чи не всі сходинки професійного становлення - від звичайних статистів до головних та провідних спеціалістів, а й жили проблемами та турботами одне одного, були в курсі домашніх подій чи якихось інших справ навряд чи знайдете.

 Хтось скаже, мовляв, тут завжди щастило на керівників. Адже треба мати неабиякий організаторський талант, щоб зуміти згуртувати навколо спільної справи таких сумлінних, відданих спільній справі людей. Можливо, свого часу саме таким керівником зарекомендував себе В.А. Кацалап, затим його естафету перейняв М.Д. Братиця. А тепер ось з нинішнього червня з цими обов"язками досить успішно справляється Віра Василівна Перепечай... Мені ж здається, що справа не лише в цьому. Просто, тут ніколи не ділилися на просто керівників чи підлеглих. Ставши однією зі складових цього невеликого колективу, кожен вважався індивідуальністю, тим особливим, неповторним гвинтиком єдиного механізму. Відтак кожен на своєму місці прагнув привнести в нього щось своє, нове. А віддавши йому часточку свого серця, вже приростав до нього назавжди. Взяти, скажімо, Ніну Яківну Сергієнко. Вже в цьому колективі жінка закінчила Сосницький сільськогосподарський технікум, нині від рядового статиста пройшла шлях до спеціаліста першої категорії. Вона тут найдосвідченіша. Зокрема, в усьому, що стосується заготівель сільгосппродукції чи фінансових результатів господарювання, обліку транспорту. Утім, зазначає жінка, можна навчитися завжди і всьому, було б тільки бажання це робити. Тим більше, що вчити є кому. Ось, скажімо, Людмила Гулак - вже справжній "ас" у веденні тваринницької галузі, обліку транспорту чи в торгівельних звітах. Професійно веде облак рослинницької галузі та фермерських господарств Валентина Іванівна Андрушко, з обліком заробітної плати та районним будівництвом успішно справляється Валентина Михайлівна Кононенко.

 Завжди з теплотою згадує свої перші професійні кроки у цьому колективі й Оксана Вікторівна Павлюченко, для якої не просто наставником, а справжньою подругою та взірцем стала колишня працівниця відділу Ніна Захарівна Радченко, від якої перейняла всі тонкощі професійної майстерності. До речі, це саме Оксана з Людмилою Гулак нині набувають вищої фахової освіти у Київській державній академії статистики.

 Загалом же, працівники відділу статистики працюють більше, ніж з 330 підприємствами та організаціями, обробляючи майже три тисячі звітів по різних напрямках діяльності. Здавалося б, що може бути цікавого в сухій констатації цифр та звичайних арифметичних дій, над якими щодня схиляються ці жінки. Утім,головне не говорити їм про це вголос. Бо можуть образитися. Бо ж для них кожна цифра - це свій особливий, ні з чим не зрівняний світ математичних вимірів та логічного мислення, надзвичайний огром цікавої та надзвичайно потрібної, корисної інформації, з якої, зрештою, й складається наше життя...

 — Ну, що, Валюшо, новенького пише наш солдат? А як там наша випускниця? З яким настроєм сьогодні збиралися до садочка Сергійко та Андрійко Павлюченки? А як же там студентські успіхи у Лесі та Юлі Перепечаїв, Сергія Гулака? - це просто чергові слова, якими зазвичай вітаються зранку колеги. Їм справді це цікаво. Вони справді про них хвилюються , співпереживають і, якщо буде потрібно, завжди з готовністю прийдуть на допомогу. Погодьтеся, працювати у такому колективі - це вже справжнє щастя...

 №48(9064) 29.11.2008