Зв'язали скотчем і шпагатом

Подружжя Андрушків після розпаду Союзу почало займатися комерцією. Спочатку їздили торгувати продуктами по селах. Згодом поставили у райцентрі палатки. З часом купили кафе-розвалюху, 500 кв. м і обладнали магазин «Все для столу». Місцеві жителі вважають Андрушків одними з найбагатших у Носівці. Так, певно, думали і грабіжники.

Втім, у них звичайний одноповерховий будинок. Металопластикові вікна, супутникова антена, прості паркан і ворота. У Носівці такі обійстя чи не через одне. У хаті чисто, затишно, але нічого супердорогого.

—    Два роки тому чоловік переніс інфаркт. Ввечері, напередодні нападу, йому стало погано. Викликали «швидку». Ті накололи й поїхали від нас близько півночі. Я лягла у своїй кімнаті, чоловік — у спальні. Близько першої ночі щось гупнуло. Прокинулась від галасу. Спросоння вийшла з кімнати. І тут світло ліхтаря в очі і крики: «На пол, на пол!». Удар по шиї. Двоє чоловіків у масках і рукавичках. Один бив чоловіка, інший кинувся до мене. Зв'язав мені руки й ноги скотчем і шпагатом. Шпагат взяв у нас у веранді. Чоловіку теж зв'язали руки й ноги, а потім ще й зігнули і прив'язали руки до ніг, — розповідає 59-річна Валентина Іванівна.

Це вже потім дізналися, як бандити потрапили у хату — у веранді повитягали штапики, скло, відімкнули двері, зайшли. Проминули у передпокої глуху і сліпувату матір чоловіка і пішли шукати нас.

Чоловік вийшов на шум, вони його і звалили.

«Добре, що перед тим мені зробили уколи. Інакше був би гаплик»

Розповідь дружини продовжує 64-річний Анатолій Олександрович.

—    Мені зав'язали ще й очі. Били по голові, кричали: «Гроші, коштовності!». Я сказав, що немає. Тоді один приставив ножа і відтягнув моє вухо: «Вухо треба? Якщо ні — відріжемо». Я й кажу: , «Треба, але грошей немає». Вони пирснули дорогими французькими духами (там багато спирту, він добре горить) мені на ноги, і клацнули запальничкою. Тіло почало горіти, я кричав. Тоді вони засунули мені в рот кляп. Горіли ноги, а разом перегорали і пута. Вони били мене знову по голові, по нирках. Я вижив лише завдяки тому, що перед цим лікарі «накачали» уколами. Інакше був би гаплик.

«Нам сказали, що у вас є гроші!», —лютували бандити. Я твердив, що немає. Адже яка копійка з'являлася, я вкладав її у діло. Бо глупці ті люди, хто збирає, а тоді то інфляція, то злодії... Пам'ятаю, у радянські часи у людей на ощадкнижках сотні, тисячі рублів попропадали. У нас з дружиною лише 38 карбованців. «Чи ж варто за гроші загинути?» — допитували мене бандити. Я твердив — немає. Тоді один зі злості, що не знайшли, вдарив мені бумажником по голові. — розповідає Анатолій Олександрович.

«Невже в тебе матері немає?»

—    Майже дві години вони мучили нас із чоловіком, — продовжує Валентина Андрушко. Зняли з мене золотий ланцюжок, забрали старий газовий пістолет, дублянку чоловіка і наші мобілки. З грошей знайшли тільки мою пенсію, 605 гривень, та сусідчину — 654 грн., і 50 доларів. їй принесли борг і пенсію. Вона живе у Києві, ото і просить мене отримувати. Та ще у правах у чоловіка знайшли 150 гривень, і все.

«Гроші, коштовності!», — лютували бандити. Один пирснув мені парфумами на руки і підпалив. Ось, погляньте, вже трохи посходило. А були водянки. Коли мене пекли, допитували чоловіка: «Ти її любиш?». Він мовчав. Тоді один з нападників сказав: «Я підпалю тобі голову», — і пирснув мені на волосся. Я змоли-лася: «Невже в тебе матері немає?» Тоді він кинув мені на голову подушку і пішов.

«Я молила Господа: тільки залиш живими... Боженьку, поможи...»

— Чоловіку розбили голову на тім'ї. Мені підносили якусь бумажку: «Ми знайшли гроші, а ти кажеш, немає». Глянула, а то якийсь папірець з написаними цифрами. Я кажу: «Повірте, у нас нічого немає. Ми вже кілька років, як відійшли від підприємництва. Бізнесом займаються діти. Та й у них немає — кинули їх недавно. Підіть у центр, подивіться, магазин зачинений. Тоді один і каже другому: «Ти в кладовку, я в гараж», — і пішли. Більше вони не повернулися. Я кричала, звала на допомогу. Сусіди почули, викликали міліцію. Ворота були зачинені зсередини. Значить, нападники перестрибували через паркан, щоб потрапити у двір. Один із них; певно, не місцевий, чисто говорив українською: «Гроші, коштовності». Ні в сараї, ні в гаражі зловмисники нічого не взяли.

Після пережитого чоловіка відвезли до лікарні, щоб ноги від опіків полікувати і серце. Він навіть чути гірше став після побоїв. Апетит і сон пропали.

Носівка озброюється!

Після нападу на Андрушків більш-менш заможні носівчани почали озброюватися. Одні купують мисливську зброю, інші газову і травматичну. Беруть приміщення під сигналізацію.

Р.S. 1 грудня поховали матір Анатолія Андрушка. Він не зміг з нею попрощатися — лежить у лікарні.

Валентина ТИМОШКО,  щотижневик «Вісник Ч», №49

http://www.gorod.cn.ua/news_6866.html